У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
Серпень 2018 року. Хрещатик. Парад військ, присвячений 27-й річниці Незалежності України. За зразкове виконання військовослужбовцями поставлених бойових завдань 30-й окремій механізованій Новоград-Волинській Рівненській бригаді присвоєно почесне найменування “імені князя Костянтина Острозького”. З величезним почуттям гордості підполковник Гараз ніс до строю комбригів бойовий стяг, отриманий від Верховного Головнокомандувача – прапор, який постійно перебуватиме в місцях виконання бригадою бойових завдань.
Запах крові та трупів запам’яталися на все життя…
Іван Вікторович із родини кадрових військових. Його прадід воював під час Другої світової й дійшов до Берліна. Ще змалечку, слухаючи розповіді діда про героїчні вчинки свого батька та його підрозділу, майбутній офіцер твердо вирішив продовжити династію військових. У 1999 році він став курсантом Одеського інституту Сухопутних військ. По закінченню вишу проходив службу на різних командних посадах. А згодом, з розформуванням 62-ї механізованої бригади, яка дислокувалася у Бердичіві, молодий офіцер продовжив службу в 72-й механізованій бригаді, що розмістилася в Білій Церкві. Тут він пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу цієї частини.
З початком російської агресії й після оголошення сигналу «Бойової тривоги» батальйонно-тактична група 72-ї омбр однією з перших вирушила на схід. Перший вогневий контакт з ворогом відбувся 9 травня в Маріуполі, коли незаконні збройні формування прагнули захопити будівлю управління внутрішніх справ. Тоді підполковник Гараз уперше дав команду на відкриття вогню. Проте найважчий період літа 2014-го – бої поблизу Амвросіївки. Іван Вікторович був начштабу бригади. Але так сталося, що саме він очолив 3-й механізований батальйон під час запеклих боїв.
Сталося те, до чого ніхто психологічно готовий не був: безперевні обстріли з важкого артилерійського озброєння з території Росії призводили не лише до значних утрат серед особового складу і техніки, а й деморалізували і бійців, і командування. Знаючи, звідки ведеться вогонь, нам не давали дозвіл на адекватну відповідь, – згадує події 5-річної давнини комбриг. – Проте це не заважало вести бойові дії на території України: Дмитрівка, Савур-Могила, Степанівка…
Батальйон Івана Вікторовича перебував тоді в резерві. Тому, окрім раптових бойових завдань, бійців й командування постійно залучали до евакуації загиблих та надання медичної допомоги важкопораненим. Запах крові і трупів закарбувалися в пам’яті офіцера назавжди. На все життя запам’ятав Іван Вікторович двох братів: «Пригадую, якось до нас привезли загиблих. Знаю, що повідомили про шістьох, але коли зайшов до медиків, не міг зрозуміти, чому їх семеро. Підходжу ближче, а до мене підводиться напівживий хлопець і каже: «Товаришу полковник, ви не проти, якщо я тут з братом полежу й попрощаюсь…». Щось відповісти офіцер тоді так і не зміг – «клубок» у горлі не дозволив, і він лише кивнув головою.
У кожного комбрига свій «клімат-контроль»…
Після активної фази бойових дій 72-у омбр вивели для відновлення боєздатності, затим передислокували в район Волновахи. Саме там підполковник Гараз деякий час виконував обов’язки командира бригади. Під час чергового візиту на передову тодішній начальник Генерального штабу генерал армії Віктор Муженко став свідком професійних дій офіцера. А тому запросив Івана Вікторовича на співбесіду як потенційного кандидата на посаду командира частини. А вже 27 лютого 2015-го підписано наказ Міністра оборони про призначення підполковника Гараза командиром 30-ї окремої механізованої бригади.
32-літній комбриг розумів, що таке визнання – це, перш за все, велика відповідальність за тисячі життів підлеглих, тих людей, які повинні довіряти йому і для яких він має стати прикладом. Саме так сталося на Світлодарській дузі, де після важких боїв оборону зайняли підрозділи 30-ї омбр. Об’їжджаючи позиції уже своєї «тридцятки», командир помітив низький морально-психологічний стан бійців на одному з «опорників». Тоді комбриг вирішив разом із хлопцями нести службу на ВОПі, поки «клімат» не стабілізувався.
Полковник Гараз має повне право вважати свою бригаду однією з найліпших у війську. Рішенням командування Сухопутних військ у 2017-му її визнали найкращою. Він знає: під його командуванням служать найкращі бійці та офіцери. Коли Гараз взяв «під крило» бригаду, тут служило два Героя України: підполковник Сергій Собко (нині вже полковник, командує 128-ю огшбр), і майор Володимир Гринюк. Та нещодавно командира одного з батальйонів підполковника Івана Вінніка теж удостоїли звання Героя України з присвоєнням ордена «Золота Зірка». У бригаді служать і Народні Герої України. Комбриг каже: найбільша нагорода для командира – визнання вищим командуванням і людьми та професійний ріст підлеглих. Для заохочення кращих бійців полковник Гараз створив власну відзнаку командира бригади.
Особливу увагу Іван Вікторович приділяє заняттям військових спортом. У бригаді створені всі умови, щоб укомплектувати кожну роту спортінвентарем. Тут регулярно проводять змагання з різних видів спорту: армреслінгу, футболу, рукопашного бою, волейболу, боксу, стрільби… У багатьох армійських змаганнях військовослужбовці бригади виборюють перші місця.
На питання про ставлення до підлеглих, комбриг відповів по-військовому зрозуміло: «Суворо, але справедливо!».
Нещодавно полковник Іван Гараз завершив навчання в Університеті оборони України за оперативно-стратегічним рівнем. Стосовно успіхів у навчанні відповідає з притаманною йому харизматичною посмішкою: «Лише відмінні та добрі. Я ж командир, а тому маю бути прикладом у всьому і скрізь, навіть за партою».
Олена Степанюк
