Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Фото Вадима Ковальова
23 липня 2014-го бойовики батальйону «Призрак» на чолі з Мозговим уже знали, що українці незабаром штурмуватимуть Лисичанськ. І хоча більша частина з них через те панічно втекла з міста, у ніч напередодні баталії там іще залишались їхні значні сили. Вони готувалися до оборони й обстрілювали мікрорайони, сіючи паніку серед містян. Ширити панічні настрої їм вдавалося, бо перед тими обстрілами бойовики виганяли людей з бомбосховищ та підвалів на вулиці.
Офіційні джерела інформації сухо повідомили, що цей населений пункт звільнено «завдяки чіткому плануванню командуванням АТО та потужним ударам у декількох напрямках по місцях скупчення живої сили противника, блокпостах, опорних пунктах та інших спорудах». У житті ж усе виглядало набагато простіше й жорстокіше.
На третину зруйноване, із тілами вбитих нелюдами містян на вулицях, місто справді гарно підготували до оборони. Втім взяли його силами всього- на-всього… трьох рот ЗСУ й маленького загону Нацгвардії. От як про це розповідає офіцер 24-ї окремої механізованої бригади, який командував штурмовими підрозділами, Валерій Левченко:
«Ми з ротою пізніше загиблого в бою Валерія Бондаренка заходили у Лисичанськ за власним задумом, бо вже провели розвідку й орієнтувалися у тактичній обстановці. Нам ще надали придану 2-гу роту батальйону „Донбас“, комроти позивний — „Жак“. Організувавши взаємодію, о 10:45 ранку на штурм першою пішла моя рота із бійцями „Жака“. Вже за пів години на початку проспекту Леніна наші бойові дозори напоролися на засідки. На кілька годин ми зав’язли у важких міських боях…»
Під щільним мінометним, гранатометним та стрілецьким вогнем противника з усіх напрямків, йшла безперервна евакуація поранених українців. Одначе наші підрозділи вперто просувалися уперед. За годину загинули кілька бійців штурмових загонів. У підрозділів «Жака» справи йшли ще гірше: їх притиснули снайперським вогнем та гранатометами.
Левченко стрімко перегрупував сили і змінив тактику. Його рота імітувала відступ, а рота Бондаренка (позивний «Луна») неочікувано для зраділих бойовиків «через голови відступаючих» стрімким кидком пішла вперед. Хлопці «Луни» рознесли засідки дощенту й разом із ротою «Донбасу» узялися за зачистку центру міста. О 20:30 над міськрадою Лисичанська замайорів Державний Прапор України. Пізніше бійці зізнавалися: якби не той ривок уперед, Лисичанськ брали б ще довго і нудно…
А Бондаренко зі своїми бійцями і підлеглими «Жака» лишилися на ніч у місті, продовжуючи зачищати його від бойовиків. Рота Левченка розгортала на в’їзді в Лисичанськ фільтраційні блоки. 25-го ж липня з боями у передмістях до Лисичанська пробилася і 95-та десантна бригада…
Віктор Шевченко
