А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Євгенові Соловйову, заступнику командира вертолітної ескадрильї, нещодавно виповнилося 29. Та молодий офіцер вже є льотчиком 1-го класу, кавалером ордена Богдана Хмельницького, вижив при падінні вертольота в Конго й вивіз просто у ворога з-під носа десятки поранених і загиблих у районі бойових дій. Під час розмови постійно перепитувала Євгена: «Точно 1990 року народження?» і, попри молодий вік співрозмовника, так і не змогла перейти на «ти» — надто серйозні речі він розповідав.
Вже за три місяці після випуску із авіаційного вишу Євген став командиром вертольота. За рік полетів до Конго у складі миротворчого контингенту. Там і відбулося його перше бойове хрещення… На третій же день після прибуття табір обстріляли з мінометів. Та й польоти в умовах високих температур, розрідженого повітря, небезпечних гір уже не здавалися такими романтичними, як раніше… Та насправді все тільки починалось…
— Із місії в Конго я привіз дуже важливий для себе оберіг, який досі постійно при мені під час польотів на фронті. Тоді зі мною служив Володимир Шлюхарчук, нинішній Народний Герой України. Перед польотом в Африку його донька подарувала маленького іграшкового жирафа, сказала, що він оберігатиме. Володя про цю іграшку забув. А одного дня абсолютно випадково поклав її в кишеню комбезу. Саме того дня ми з ним під час польоту потрапили у спадний потік повітря, наш вертоліт упав. Живі залишились просто дивом. Колесо вертольота застрягло у в’язкому ґрунті, а за кілька метрів був крутий схил, з якого цілком імовірно можна було покотитися вниз. Коли нам вдалося вибратися з техніки живими, Володя згадав про цього жирафика. Здивувався: «От не обманула ж доня, дійсно врятував». Іграшка якраз розкладалася на дві частини, тож він розділив її зі словами: «Тримай, це твоя половинка. Тепер він і тебе берегтиме».
Із миротворчої місії Євген повернувся у травні 2014-го. На залагодження всіх справ, проходження медичної комісії, зустріч із сім’єю чоловіку дали лише десять днів. І відразу — на все спекотне літо 2014-го — в зону бойових дій. Там Женя був одним із наймолодших льотчиків.
— Нерідко вертоліт перетворювався на повітряний реанімобіль. Підлога борту постійно була в крові, яка за кілька годин польоту запікалася настільки, що відчистити її було складно навіть сильними хімрозчинами. Та найважче було забирати загиблих.
Молодий офіцер зазначив, що війна змусила переосмислити ставлення до життя. Тим паче, вона відібрала в нього рідних людей. Спочатку — батька. Коли той дізнався про бойові вильоти, серце не витримало… А потім ще й близький товариш загинув.
— У серпні ми прилетіли з Дмитром Арциленком на кілька днів з АТО додому на регламентні роботи. Поки обслуговували техніку, нам вдалося на один вечір вирватися до моря. Наговорилися, накупалися, нажартувалися, відволіклися від війни. Минуло кілька днів, і Дмитро загинув — їхній борт обстріляли.
У житті Євгена буде ще багато польотів, ймовірно, що нинішній наліт у майже тисячу годин зросте в кілька разів. Та льотчик ніколи не забуде, як молодим старлеєм наближався на вертольоті до землі у пошуку майданчика для евакуації поранених…
