Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Уже понад чотири місяці матрос Владислав Унгурян разом зі своїм підрозділом виконує бойові завдання на лінії зіткнення поблизу Маріуполя. Проте, трохи більше як рік тому він навіть не уявляв себе водієм армійського «Уралу» одного з батальйонів морської піхоти ВМС ЗС України.
Після закінчення Ногайського коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету юнак, що родом із села Єлисеївка Запорізької області,влаштувався на два роки механізатором у фермерському господарстві. Одружився та став батьком двох синочків. Проте, чуючи чимало позитивних відгуків і рекомендацій від родичів, друзів та знайомих про службу в окремому батальйоні морської піхоти, Владислав вирішив не чекати повістки, виконати свій обов’язок перед Батьківщиною та добровільно приєднатися до когорти захисників України.
Оскільки чоловік уже мав водійське посвідчення необхідної категорії, торік, після підписання контракту, його призначили водієм вантажного автомобіля в одному з відділень десантно-штурмової роти.
– Як тільки приїхав, за кілька днів мене та ще кількох новобранців відправили на підготовку та здійснення першого стрибка з парашутом, – згадує матрос Владислав Унгурян. –А на сьогодні у мене, водія, уже сім стрибків.
Щодо адаптації до військового середовища труднощів у Владислава не виникало. Швидко знайшов товаришів та колег за професією. Коли після роботи механізатором прийшов на контракт, часто чув:«ти молодий, тобі все покажуть, розкажуть і навчать». Але вийшло так, що і йому довелося ділитися своїм практичним досвідом стосовно ремонту вузлів та агрегатів з набагато старшими колегами.
На даний час матрос Унгурянна передовій. Тут він займається перевезенням особового складу, доставкою продуктів та інших вантажів для потреб своєї роти.
–Найскладніше на війні для мене не страх, а почуття відповідальності за людей, яких перевозиш, за вчасну доставку доручених тобі вантажів. А також і за машину, за безпеку на дорозі, – каже Владислав.
У прифронтових районах матрос Унгурян «намотав» уже дві з лишком тисячі кілометрів. За час служби набув досвіду й навиків з управління великогабаритними автомобілями як в інтенсивному міському трафіку, так і на інших дорогах, навіть в умовах бездоріжжя.
На початках очікував, що ставлення до військового транспорту поблизу лінії зіткнення з боку місцевих мешканців буде набагато гіршим. Утім, і культура водіння, і взаємоповага на шляхах Донеччини, з практичного досвіду морпіха, на досить високому рівні.
Водночас зі службою за контрактом Владислав заочно навчається, практично завершує здобуття вищої освіти в Таврійському державному агротехнологічному університеті за спеціальністю «Агроінженерія». Попереду у нього ще два роки контракту.
