Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
— Ура!!! Наші військові приїхали!
І зграйка різнобарвного веселкового щастя вмить оточила нашу військову машину.
— Дядечку Ігорю! А дивись, я за тиждень вищий став! — і маленький Олексій піднімає до гори рученята, щосили стаючи навшпиньки, щоб підтвердити свої слова.
— А у мене нові капчики! — грайливо промовила Маргаритка.
— А я..
— А мені..
— А візьміть мене на руки…
Сто тисяч слів зусібіч. А звати всю цю зграйку-щастя: Олександр, Микола, Дмитро, Богдан, Олеся, Артем, Олексій, Настя, Назар і найменша квіточка — Маргарита. Їх усього десятеро — і їм від 4 рочків до 15-ти. Донедавна ніхто з них не знав батьківського тепла, адже мешкали всі ці діти в сиротинцях. Радше не мешкали — а чекали, доки їх знайдуть тато Карен і мама Ольга.
— Це наше спільне рішення взяти всіх цих діточок, — каже Ольга Гюрджан. — І я несамовито рада, що мій чоловік ідею підтримав! Це велике щастя мати таке взаєморозуміння й велику родину.
Проте, велика сім’я — це не лише постійні усмішки й насолода домашнім затишком. Це важка і кропітка щоденна праця. Кожна дитина просить свого, вимагає уваги. А ще вони ростуть, змінюються їхні смаки і щодо їжі, і щодо моди. Наприклад, Богдан часто б’є посуд, що дуже необхідний у великій родині. А Дмитро хоче стати перекладачем і вчить англійську мову, тож уся сім’я намагається заощаджувати, аби зібрати кошти на DVD-приставку для завантаження освітніх програм. Артемко мріє стати українським офіцером, щоб захищати Батьківщину. Олеся — вчителем… Кожен мріє про своє.
— Так, ми постійно ростемо, — з усмішкою каже глава цієї родини Карен. — Тіла ростуть, ноги ростуть, апетити теж ростуть! І це ж добре!
І хоча діти мають для життя все необхідне, військовослужбовці ОТУ «Північ» Івано-Франківського гарнізону й журналісти мобільної пресгрупи завжди намагаються якось урізноманітнити життя цієї родини. І неважливо, чи це кілька кілограмів зекономленої із власного раціону картоплі, чи просто можливість проїхатись кількасот метрів у справжній військовій машині вдягнутим у справжню військову каску. Діти щиро радіють будь-якій увазі.
— Справжнє диво нам подарував заступник Івано-Франківського обласного військкома полковник Юрій Верановський, — пригадує Карен. — Він та його товариші по службі, волонтери і надзвичайно щира людина Ольга Солеменчук відкрили нам Карпати.
Тоді ця родина, так би мовити, із легкої військової руки побачила казкове диво Західної України. Все це так вплинуло на Ольгу і Карена Гюрджанів, що вони вирішили взяти там церковний шлюб і охрестити дітей.
— Дякуємо воїнам за те, що захищають нас і постійно допомагають, — кажуть Ольга і Карен. — Завдяки цьому ми і наші діти почуваємося в безпеці.
Цього разу, як і завжди, ми прощались дуже довго. Діточки по черзі міряли каски, смикали за всі шеврони й ґудзики, а маленька Настя залізла мені на руки й тихенько прошепотіла на вухо:
— Дядю Тарасе, а я хочу стати мамою! Як моя улюблена матуся! І мати десятьох дітей…
