У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Удень вони тягнуть підбиту техніку з поля бою, а вночі — стоять вогневою вартою над українським небом. Історія мобільної вогневої групи 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського — це про тишу між вибухами, слух, який важливіший за зір, і кулемет, що стає останнім бар’єром між безпілотником і дитячим садком.
Історію бійців оприлюднили на сторінці бригади.
На папері вони — логісти. Їхнє основне завдання — евакуація техніки з поля бою, зокрема підбитої або покинутої. Але коли з’явився «вільний час», як вони самі іронічно кажуть, ці хлопці зібралися в неофіційну мобільну вогневу групу. Так, між евакуаціями вони ще й збивають «Шахеди».
«Треба було чимось бути кориснішими. Організували вогневу групу й стали ще й „пожежниками“», — розповідає боєць у документальному сюжеті «Вогнева варта» від 36-ї бригади.
Їхня нічна робота — це майже повна тиша. Ніякого пафосу чи гучної героїки. Планшет, акустичний слух, уважність. І момент, коли в небі щось летить. Якщо встигнеш — повідомляєш кулеметнику. Якщо маєш удачу — ціль буде уражено.
«Моя робота — виявити, визначити напрямок. Якщо „Шахед“ летить у нашу зону, я даю сигнал стрільцю бути готовим», — розповідає один з морпіхів.
Одного разу, 2 квітня, все пішло за таким сценарієм: тривога, виїзд, звук, виявлення. Вони побачили «Шахед» на висоті близько 800 метрів і відкрили вогонь. За кілька хвилин — вибух. Телефонний дзвінок від командира: «Ви знаєте, що збили „Шахед“?».
Дрон ще певний час летів, але вже був неконтрольований — пошкоджені двигун або лопаті. І потім він впав.
«Це складно — збити „Шахед“. І коли не вдається, відчуваєш безсилля. А коли влучив — нарешті відчуваєш, що справді був корисним для України», — зазначає боєць.
Морпіхи не говорять багато. Але в кількох простих реченнях — усе. У кожному чергуванні — не просто постріл. Це намагання не допустити, щоб щось вибухнуло в школі чи садочку. Вони не називають себе героями. Вони просто роблять свою справу.
«Чим більше ми попрацюємо з „Шахедами“ — тим менше буде руйнувань. Збережемо якусь школу, садочок, житлові будинки з людьми», — каже боєць.
Їхня зброя — не лише кулемети. Їхня зброя — це слух. Це бажання бути потрібним. Це впертість залишатися на варті навіть тоді, коли тобі кажуть, що це — «не твоя робота».
Як повідомляла АрміяInform, українські воїни не дають російським військам прорватися у Сумську область, безжально нищачи ворожих штурмовиків та їхню техніку.
