Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Він зробив вибір, що змінив його життя. Втративши батька в 10 років, він знав, що його місце — у війську. Сьогодні старший офіцер батареї 44 окремої артилерійської бригади на псевдо «Шомпол» керує вогнем, що знищує ворога на передовій.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Серпень 2014 року став точкою неповернення — батько «Шомпола» загинув у зоні АТО. Юнак не просто не зламався, а вирішив продовжити справу батька. У 15 років він вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, далі — академія Сагайдачного, і вже у 21 рік — старший офіцер батареї артилерійського підрозділу.
Він не обрав легкий шлях, але з першого дня на фронті довів свою ефективність. За вісім місяців його батарея знищила 60 артилерійських установок противника, тисячі ворожих військових стали «концертною аудиторією Кобзона». Його гармати працюють 24/7, допоки дозволяє ресурс. А влучність — результат бездоганного коригування.
Серпень 2024 року. Операція, яка увійшла в історію. Батарея «Шомпола» брала участь у прориві ворожого кордону на Курщині. «Пригадуєте новини про Суджу, про кільце? Це ми. Ми перші з артилеристів перетнули кордон», — розповідає військовий. Усього за день підрозділ знищив ворожі танки та артилерію, допомагаючи українським силам просуватися вперед.
Ця операція була випробуванням не лише для «Шомпола», а й для всієї його команди. «Розуміли, що ворог може бути сильнішим, але сумнівів не було. Важливо було не схибити — якщо зробимо щось не так, загинуть люди».
«Шомпол» знає: війна змінює людей. Але найбільше його болить те, що змінюється тил. «Люди почали забувати, що війна триває. Ми стали пліч-о-пліч у 2022-му, а зараз цього вже нема. Армія — це не щось абстрактне. Це люди, долі. Але коли військових у тилу уникають, коли бояться мобілізації, бояться ТЦК, це жахливо», — ділиться офіцер.
Проте він не втрачає віри. Кожен день війни — це боротьба не лише за виживання, а й за майбутнє. «Мрію про Перемогу. А після неї — країна має змінюватися. Ми повинні реформувати, прагнути кращого. І завжди гідно вшановувати тих, хто ціною власного життя здобув цю Перемогу».
Як повідомляла АрміяInform, Родіон з позивним «Юпітер» — воїн 58 окремої мотопіхотної бригади, родом з Хмельниччини. Його історія — це приклад того, як людина може змінити своє життя та стати на захист своєї країни.
