Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Родіон з позивним «Юпітер» — воїн 58 окремої мотопіхотної бригади, родом з Хмельниччини. Його історія — це приклад того, як людина може змінити своє життя та стати на захист своєї країни.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Як розповідає пресслужба 58 ОМПБр, Родіон свого часу закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна та навіть три роки провчився в Національній академії внутрішніх справ, але через проблеми зі здоров’ям не зміг завершити навчання.
Згодом життя чоловіка склалося так, що він опинився на лаві підсудних та відбував покарання. Коли ув’язненим дозволили воювати, Родіон, не вагаючись, попросився на фронт. Після навчання він потрапив до штурмового підрозділу, частина якого зараз воює у складі 58 мотопіхотної бригади.
«Мені на все життя запам’ятався один з моїх перших бойових виходів, — розповідає „Юпітер“. — Ми тоді штурмували ворожу позицію, яку до нас не могли взяти протягом двох років. Зайшли, закріпилися, і тут по нас почало працювати все, що тільки можна — артилерія, міномети, особливо багато було дронів.
Я сховався в нору, так, що з неї стирчала тільки моя каска. От саме по цій касці й робили скиди. Я налічив двадцять гранат. Вони б’ються об каску, відскакують і вибухають поруч. Це диво, що я не оглухнув, — врятували тактичні навушники. Потім з’явилися FPV. Багато. Я почав бігати по окопу, відвертати увагу на себе, щоби дрони ганялись за мною. Виписував такі віражі! Вони по мені не могли влучити, вибухали поруч».
На жаль, один з вибухів все ж таки зачепив Родіона — осколок потрапив йому в руку. З того часу він дуже боїться дронів. Виходили вони з тих позицій теж з проблемами. Родіон допомагав пораненому побратиму, і вони йшли близько п’яти кілометрів мінним полем. Зрештою, дісталися до своїх.
Як зазначає Родіон, сил воювати йому надає ненависть до окупантів та бажання помсти. Він каже, що ще на самому початку війни побачив відео з тими звірствами, які творили російські нелюди в захоплених містах і селах, і тоді вирішив, що він обов’язково має потрапити на фронт, аби битися з цією нечистю.
«У мене росте син, і я хочу, аби він жив у своїй, вільній країні, щоби ніхто не смів вказувати йому, якою мовою розмовляти й що думати. Саме заради цього я сьогодні тут і не піду звідси, поки війна триває. Це мій вибір і моя позиція», — каже «Юпітер».
Як повідомляла АрміяInform, два українські воїни — «Вишня» та «Коломия» — провели 45 діб в оточенні, чинячи спротив російським загарбникам і зрештою здійснивши сміливий прорив до своїх побратимів. Їхня історія — це доказ мужності, стійкості та незламності духу українських воїнів.
