Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Де ще можна зустріти молодого командира батареї, як не в полі разом зі своїм підрозділом. Польовим заняттям старший лейтенант Андрій Марчук приділяє особливу увагу. Саме особливу, а не головну. Бо, на думку офіцера, у військовій справі немає якихось другорядних питань. Усе потрібно робити якісно та вчасно—тоді й виконання бойового завдання буде без пригод. Тому кожні теоретичні знання Андрій Марчук намагається закріпити польовими виходами.
—Такі виходи дають змогу не лише відпрацьовувати дії моїх екіпажів до автоматизму, а й підвищують загальну злагодженістьусього колективу, — наголошує командир.
Слід зазначити, що Андрій командує особливою батареєю. Тому в репортажі свідомо уникаємо певної деталізації, адже молодий командир і його спеціалісти під час виконання обов’язків у районі проведення ООС завдають чимало проблем російським окупантам. Завдяки їхній роботі ворог не може приховати жодного порушення Мінських домовленостей. Адже наші воїнидокладнофіксують і документують ті військові злочини проти українського народу, які згодом кваліфікуватимуть як новітній геноцид.
Саме тому в батарею до старшого лейтенанта Андрія Марчука потрапляють люди з належною підготовкою тависоким рівнем освіти, які можуть і прагнуть покращувати знання в роботі зі спеціальною технікою. Хоча сам командир дотримується думки, що в людині основне—бажання й мотивація до самоосвіти. За таких умов він зможе передати їй необхідний досвід і навички.
—Наш успіх у тому, щоб кожен хотів виконати свою ділянку роботи якнайкраще, — зазначає старший лейтенант Андрій Марчук. —Важливоне боятисязапитувати про щось незрозуміле чи повідомляти про проблему, яка виникає під час роботи.
І не біда, що техніка, на якій доводиться працювати офіцеру, старша за нього чи не вдвічі, головне—він і його батарея вміють творити нею справжні дива.
—Іще одне моє переконання:командир,байдуже якої ланки,повинен не цуратисянових знаньі переймати новийдля себе досвід, — наголошує офіцер. — Бо навіть у нібито банальних і давно вивчених речах є місце чомусь новому.
Сам Андрій —спадкоємець чи не вікової сімейної традиції,у якій чоловік повинен бути воїном, захисником рідної землі. І дуже пишається тим, що в його родині збереглись і передаються від батька до сина правила офіцерського укладу життя та ведення війни. І перша з них —відданість Батьківщині, а наступна — повага й шана до підлеглих.
Нині старший лейтенант Андрій Марчук ще на початку своєї тривалої й цікавої військової кар’єри, яка допоможемолодому офіцерові не лише зберегти родинні традиції, а й внести свою лепту у військову справута передати у спадок синові.
