Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
В Україні вдосконалили тренажери переносних зенітно-ракетних комплексів, додавши до цілей крилаті ракети та «Шахеди».
Свого часу АрміяInform вже писала про підготовку зенітників. Тоді тренажер мав у бібліотеці різні повітряні цілі: літаки та гелікоптери різних типів. Зараз, в умовах використання росіянами ракет і БПЛА різних типів, виникла необхідність у його вдосконаленні.
Як розповів керівник проєктів підполковник запасу Микола Саламаха, їм довелося суттєво змінити програмне забезпечення тренажерного комплексу:
«Фірма зараз випускає три типи тренажерів ПЗРК. Це тренажер переносного зенітно-ракетного комплексу „Ігла“, американського ПЗРК Stinger і ПЗРК польського виробництва Piorun. Під час розробки нового пакета програм ми враховували, що крилата ракета, як правило, летить на висоті від 50 до 150 м, на відміну від літаків, які летять на висотах 1-5 км. Тому це абсолютно інші алгоритми бойової роботи й абсолютно інший спосіб підготовки стрільця.
Відрізняються кутова швидкість цілі, рубежі оптичного виявлення, крім того, суттєво зменшується час від виявлення ракети до можливості пуску. Зазвичай зенітник в останню мить бачить ракету, і йому треба дуже швидко зорієнтуватися й стріляти, як правило, навздогін.
З „Шахедами“ ситуація дещо простіша, тому що його швидкість приблизно в п’ять-шість разів нижча, ніж швидкість крилатої ракети — до 150 км/год. Хоча зараз з’явилися нові зразки з реактивним двигуном та швидкістю до 500 км/год.
Програма тренажера забезпечує імітування цілей з різними швидкостями на різних висотах і в різній місцевості».
Тренажери дозволяють готувати все відділення
За словами Миколи Соломахи, крім одиночних тренажерів для стрільця-зенітника, також розроблено тренажери для відділення переносних зенітних ракетних комплексів. Зокрема, використовуються планшети чи пульти керування для отримання зовнішньої інформації або цілевказання, так, як це відбувається в реальному житті.
Як свідчить досвід, людина, яка проходила підготовку в навчальному центрі на тренажерах і має за спиною близько двох-трьох сотень пусків, у реальній бойовій ситуації здатна правильно відпрацювати.
Наташа влучила! — колишня вихователька дитсадочка збила російську ракету
У нових тренажерах також враховуються деякі специфічні моменти роботи, розповідає командир відділення зенітників старший сержант Андрій:
«Коли на тренажері відображається зона пуску, тобто від моменту, коли ціль виявлена візуально і починається супровід цілі стрільцем, коли він наводить візир, і коли головка захоплює ціль і починає видавати сигнал, що можна стріляти, слід враховувати таке поняття, як стрільба на параметрі. Це означає, що можна не влучити через те, що зенітній ракеті доведеться здійснювати дуже різкі маневри, і ракета від перевантаження може просто зламатися. На цих тренажерах цей момент врахований. А є тренажери, де такої зони пуску немає, й інструктор не розуміє, наскільки правильно діяв стрілець під час виконання вправи».
Після відпрацювань тренажер автоматично виставляє оцінку. Також є окремі пояснення для інструктора, який повинен пояснити курсанту, як він діяв, в яких моментах припустився помилок, і через що, наприклад, оцінку було знижено.
Стійкі навички в зенітника з’являються приблизно після 50 навчальних пусків
На запитання, скільки часу людині потрібно для підготовки з нуля і до готовності виходу на бойового чергування, Микола Саламаха відповів так:
«У березні, квітні, травні 2022 року, прямо тут, в цеху, люди займалися по кілька годин впродовж 3-5 занять. Під час кожного з них військовослужбовець здійснював 8-10 пусків. І після того, як людина здійснює понад 50 пусків, у неї вже з’являються стійкі навички».
За словами Миколи, важливо постійно підтримувати та вдосконалювати навички зенітників. Якщо є тренажер у бригаді, то тренування повинно відбуватися як мінімум один раз на два тижні, якщо частіше, то це ще краще. Якщо немає тренажера, то бажано хоча б раз на пів року відправляти стрільця-зенітника на перепідготовку в навчальні центри, щоб відновлювати ті навички, яких він набув під час підготовки.
