Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сьогодні виповнюється 110 років від дня створення Легіону Українських січових стрільців — першого українського національного збройного формування модерної доби. Саме його стрільці та стрільчині понад століття тому заклали основи української національної військової традиції, чимало елементів якої мають наслідування в сучасних Збройних Силах України.
Серед закладених легіонерами та легіонерками традицій — українських добровольчий військових рух, елементи сучасного однострою ЗСУ, українська військова термінологія, традиції нашої військової журналістики та пісенної творчості, найвідомішим твором якої стала всесвітньої слави пісня «Ой у лузі червона калина» і ще багато чого іншого.
Ба навіть витоки гендерної рівності у Збройних Силах України сягають саме Легіону Українських січових стрільців.
Українські легіонери були винятково добровольцями
Легіон УСС у складі австро-угорської армії створили за ініціативою Головної української ради у Львові 6 серпня 1914 року, на самому початку Першої світової війни 1914–1918 років. Головною метою творення Легіону як основи майбутнього українського національного війська було вибороти та захистити у майбутньому самостійну українську державу.
Визріти зародок українських національних збройних сил мав у складі чужоземного австро-угорського війська, за умов війни зацікавленого у залученні до своїх лав якомога більшої кількості мотивованих боєздатних вояків. Коли 6 серпня 1914 року Головна Українська Рада звернулась до галицьких українців із закликом виступити на боротьбу проти російського панування в Україні, на нього відгукнулись 28 тисяч свідомих і підготовлених добровольців.
Щоправда, створення великого українського національного збройного формування видавалося австрійській владі надто небезпечним. Австрійська влада дозволила сформувати стрілецьку частину чисельністю до 2,5 тис. вояків. Усі вони були добровольцями.
— В легіоні було заборонено служити тим українцям, які підлягали мобілізації в австро-угорську армію. Тому до січових стрільців йшли насамперед ті, хто мав обмеження до військової служби, був непридатним або кого не хотіли брати до війська, — розповів АрміяInform кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський.
Славетний бойовий шлях Легіон УСС поєднав з просвітництвом
Ядро Легіону склали вихованці та вихованки молодіжних спортивно-патріотичних організацій «Січ», «Сокіл» та «Пласт». На початку ХХ століття ці товариства об’єднали десятки тисяч українських юнаків та юнок.
— Слід розуміти, що легіон Українських січових стрільців — це певний вінець українського національного руху кінця ХІХ — початку ХХ століття. Перед цим були створені товариства «Сокіл», «Січ», «Пласт», українське військове товариство «Січові стрільці», — наголошує Іван Стичинський.
Усі вони були освіченими та мотивовані бійцями та бійчинями, готовими не лише бити ворога, але й усіма силами прислужитися просвітництву в справі становлення української модерної нації.
— Січові Стрільці стали добрим прикладом поєднання суто військової збройної боротьби та культурно-просвітницької й агітаційно-пропагандистської роботи, — зауважує історик.
«Мазепинка» і «Червона калина» — спадок Легіону
На початку ХХ століття українці не мали власних модерних військової термінології, системи звань, однострою тощо. Створивши все це, Українські січові стрільці на століття вперед визначили вектор розвитку національної мілітарної традиції.
Частину спадку Легіону офіційно закріплено в сучасних Збройних Силах України, частина є усталеною на рівні загальноприйнятих практик в українському війську. Й усі вони добре упізнавані в Україні та за її межами як елементи саме українського національного військового надбання.
Сучасного воїна ЗСУ годі уявити без «мазепинки» — польового бойового кашкета-кепі. Уперше ж «мазепинку» створили саме січові стрільці — цей головний убір для легіонерів та легіонерок УСС засновуючись на козацьких традиціях розробив 1916 року Левко Лепкий. Ескіз затвердила Одностроєва комісія Легіону й уже від початку 1917 року «мазепинки» почали офіційно шити за державний кошт.
А знамениту пісню «Ой у лузі червона калина похилилася…», так само відштовхуючись від козацьких традицій — народної пісні XVII століття «Розлилися круті бережечки» — написав на початку 1914 року Степан Чарнецький. «Червона калина» стала маршем Легіону, мала значну популярність в УПА й наново відродилася в сучасній Україні, ставши особливо популярною після початку широкомасштабного нападу рф.
Гендерна рівність у війську — здобуток легіонерок
— Український добровольчий рух має таку надзвичайно яскраву сторінку, як жінки у війську. Нещодавно у Військово-історичному музеї у Відні відбулася виставка про жіноцтво на війні, й цю тему проілюстрували саме українками з легіону Українських січових стрільців, — зазначає Іван Стичинський.
Справді, у Легіоні УСС була жіноча чота, до якої належали жінки стрілкині та санітарки — щонайменше 36 осіб. Серед них найвідомішими стали Олена Степанів, Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Ольга Підвисоцька, які відіграли надзвичайно значущу роль в історії легіону Українських січових стрільців.
Уявити сучасні Збройні Сили України без жінок неможливо. Нині в ЗСУ й у цілому в Силах оборони служать українському народові десятки тисяч жінок. Вони обіймають найрізноманітніші посади та виконують найскладніші завдання.
Той, хто перетворив добровольців на Легіон: командант Михайло Галущинський
Так закладені легіонерками та легіонерами традиції Українських січових стрільців перейшли через століття, щоб відродитися і жити в сучасних Збройних Силах України. Надзвичайно важливо дбати про їхнє вивчення, відродження, збереження та примноження, адже саме вони визначають культурний код українського війська, а відтак і всього українського народу.
