Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Їх звати Петро та Степан. Вони з тої когорти людей, які ніби випромінюють світло. Мотивовані, щирі та відважні. «Нині вони — командир та навідник британської гармати L119 в нашій бригаді», — йдеться на Facebook-сторінці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.
Широкомасштабна війна для них почалась отак: брати спочатку вивозили родину колеги з Маріуполя, а далі через «військкоматівське» сум’яття проривались у лави 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Ось як згадує Петро:
— Коли почалося вторгнення, мене зранку розбудив мій найкращий колега-військовий і сказав: «Вставай, війна почалась. Київ бомблять!». Він тоді мене попросив поїхати в Маріуполь та забрати його дружину з дитиною. Я, не роздумуючи, зідзвонився з братом. Ми за годину поїхали в Маріуполь… Так почалась наша війна. 25 лютого ми вивезли їх у безпеку, а далі, не вагаючись, пішли боронити Україну. Морально ми були готові. 26 лютого зраненька були у «військкоматі». Перед нами постав вибір — піти в ТрО, 44-ту або «вісімдесятку». Ми розуміли, що потрібно їхати ворогу назустріч, а не чекати його біля дому. У «вісімдесятку» можна було рушати вже в той день, але своїм ходом. Ми вибрали цю бригаду й не пошкодували.
Однак, як з’ясувалося потім, «військкомат» помилився, надавши хлопцям не всі необхідні для військової служби папери. Переночувавши в добрих людей, 27 лютого раненько брати вже були під військовою частиною. Далі поїхали в інший «військкомат», та з нього їх вигнали. Лише візит у третій ТЦК увінчався успіхом.
— На силу Божу, 29 лютого нас впустили в частину! — радо вигукує Петро. — Служити мені з братом набагато легше, ніж без нього. Морально спокійніше. Можна порадитись. Ми завжди підтримуємо один одного.
Степан чуйно додає: «Служба разом в одному підрозділі нічим не відрізняється від служби інших солдатів. Тільки в нас усе множиться на два: як радість, так і переживання».
Брати знищують загарбників із британської гармати L119. На Бахмутському напрямку ситуація важка й напружена. Ворог кидає величезні ресурси, щоб утримати свої рубежі.
— Але наші штурмовики, львівські леви, вперто вигризають клаптик за клаптиком нашу землю у ворога. Зі свого боку, ми всіма силами стараємось їм у цьому допомогти, прикриваючи артилерією. Ми обов’язково переможемо, бо з нами пліч-о-пліч — найкращі сини та доньки нашої неньки-України! А ми зубаті й дуже вперті! — резюмує Петро.
Пресофіцер бригади Катерина Петренко
