Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Часто військові дають імена своїй техніці: танкам, бойовим машинам, вантажівкам і, звичайно, гарматам. «Іванківська відьма» — ім’я гармати М119, з якої нищать росіян артилеристи 2-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади Добровольчого Українського Корпусу.
— Ми назвали її на честь артилеристки нашого розрахунку, — каже командир гармати Сергій на псевдо «Скінер». — Її звати пані Олеся. Псевдо — «Говерла». Вона з Іванкова Бориспільського району Київщини.
До широкомасштабного вторгнення Олеся працювала кухарем на автозаправній станції. У перші дні агресії приєдналася до добровольчого формування Бориспільської громади. Цей підрозділ обороняв підступи до столиці. Після того, як росіян вигнали з Київської області, разом з більшістю добровольців формування Олеся прийшла служити у 67-му окрему механізовану бригаду.
— Одного разу, ще на початку нашої служби в артилерійській батареї бригади, я сказала хлопцям, що нас обов’язково відправлять в Бахмут бити росіян, — згадує Олеся. — Невдовзі все так і сталося. Мої побратими сказали, що я знаю майбутнє, як справжня відьма. І назвали так нашу гармату. Гаубиця працює добре.
Під Бахмутом артилерійська батарея підтримувала вогнем піхотинців бригади.
— За добу ми випускали тоді близько трьох сотень снарядів, — розповідає Олеся. — Працювали стільки, скільки треба було. Знаємо, що піт артилерії береже кров піхоти. Усі ці снаряди тягати неважко, коли знаєш, що робиш добру справу.
Олеся — досвідчений артилерист. Вона опанувала роботу на різних позиціях у розрахунку.
— Роблю всю роботу нарівні з чоловіками. Можу виконувати обов’язки споряджаючого снарядів, можу працювати як заряджаючий. Заряджаю гармату і надсилаю окупантам «привіт». За всіх дітей України, за всіх українців, — розповідає «Говерла». І додає, що не може передбачити майбутнє, як відьма.
— Мене часто питають, що буде далі. А я не знаю! Я — несправжня відьма. Я — звичайна мама двох доньок і теща двох зятів, які воюють за Україну. І бабуся, яка любить свого онука, — каже Олеся. — Я тут, аби захистити їх і всіх українців від війни та окупантів. Хочу зробити так, щоб наші наступні покоління не бачили жахіть війни і жили у вільній, незалежній країні.
Весь розрахунок гармати — люди старшого віку. Жартома вони називають себе «ДІДУgunИ». Артилеристи навіть створили свій нарукавний патч.
— Мені подобається моя робота і мій колектив. Ми все робимо разом, допомагаємо один одному. З такими воїнами ми все зможемо, — каже Олеся. — І не треба бути відьмою, аби знати, що ми переможемо.
Фото і відео автора
