Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Іван Галенко — віцепрезидент Мережевої громадської організації «Міжнародна академія геоінформатики», вже кілька років є ініціатором і головним натхненником «Кіберджури». На його тверде переконання, масове залучення школярів до освоєння кіберпростору не тільки дозволить підвищити рівень знань нашої молоді, а й сприятиме трансформації шкільної освіти, подоланню «совкового» шкільного консерватизму і врешті-решт підвищить конкурентоспроможність України на глобальних ринках товарів і послуг. Адже заперечувати те, що сучасна людина, окрім звичної системи координат, активно існує також у кіберпросторі, справа марна. Про те, як зробити українських дітей впевненими користувачами, (а може й володарями) кіберпростору, і який зиск з цього матиме Держава і наші Збройні Сили, ми ведемо розмову з Іваном Галенком.
Як використати тотальне захоплення гаджетами для підвищення рівня освіченості та патріотичного виховання
— Іване Вікторовичу, з чого все починалося і як Ви перейнялися ідеями «Кіберджури»?
— Ще у 2015 році я зрозумів, що всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»), яка активно впроваджувалася Міносвіти для виховання патріотів, має, м’яко кажучи, не таке широке охоплення наших школярів, як цього хотілося б. Достатньо лише порівняти офіційні цифри учасників цієї гри із загальною чисельністю школярів у країні. До того ж у цій грі повністю була відсутня кібернетична складова. Коли я намагався проаналізувати проблему непопулярності, мені говорили, що наші діти не дуже бажають повертатися в часи «піонерської юності» їхніх батьків і кидати імітатори гранат, бігати стометрівки розводити багаття і таке інше. Найпоширенішим наріканням, яке я чув від педагогів, було «вони цілодобово сидять у телефонах і не бажають виходити звідти». Але окрім цих нарікань, я не побачив особливого бажання бодай щось зробити, аби витягти дітей з кіберпростору і повернути їх у реальність. Тоді мені прийшла ідея перетворити цю слабкість молодого покоління на їхню силу. Тобто використати тотальне захоплення гаджетами для підвищення рівня освіченості та патріотичного виховання.
За допомогою сучасних хмарних технологій ArcGIS OnLine, школярі створюють вебсторінки, де розміщують біографії різних історичних постатей, а вчителі проводять інтегровані уроки. Більше того, у такий спосіб діти мають змогу моделювати історичні події, аналізувати причиново-наслідкові ланцюжки боротьби «добра» зі «злом», досліджувати навколишнє середовище, і, зрештою, проєктувати бачення власного майбутнього у своїй країні
— Ідея гарна, але наскільки я розумію, для її реалізації потрібні, як мінімум, однодумці та програмне забезпечення. Як з цим?
— Щодо програмного забезпечення. Уже досить давно існує проєкт модернізації шкільної освіти американської компанії Esri. Ця кампанія безкоштовно надає доступ усім середнім школам до своїх технологій в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні. Наприклад, сьогодні за допомогою сучасних хмарних технологій ArcGIS OnLine, школярі створюють вебсторінки, де розміщують біографії різних історичних постатей, а вчителі проводять інтегровані уроки. Більше того, у такий спосіб діти мають змогу моделювати історичні події, аналізувати причиново-наслідкові ланцюжки боротьби «добра» зі «злом», досліджувати навколишнє середовище, і, зрештою, проєктувати бачення власного майбутнього у своїй країні.
Тепер щодо однодумців. Тут, на жаль, перспективі не такі райдужні. Досить важко триває процес втілення «Кіберджури». Тут і бюрократичні перепони, і нерозуміння, а через це часто й небажання, трансформуватися у педагогів. Хоча, на моє тверде переконання, якісь особливі навички від учителів для створення гуртка «Кіберджури» не потрібні. Їхнє головне завдання — допомогти та підказати, або ще простіше — дати ключ від комп’ютерного класу, аби учень чи учениця могли самостійно попрацювати. Повірте, їхніх знань уже вистачить для створення певного продукту, як то, наприклад, життєвий шлях наших героїв у кіберпросторі. Це дасть змогу самим учням підвищити свій рівень освіти. Вони побачать кінцевий результат, а їхні вчителі матимуть змогу проводити по-справжньому інтегровані уроки, використовуючи сторінки підручника, створеного їхніми учнями.
Армія має визначати, який боєць їй потрібен у перспективі
— А який зиск матимуть від залучення учнів до «Кіберджури» Збройні Сили?
— Якщо ви більш прискіпливо подивитися на систему управління сучасних танків чи безпілотників, то побачити там елементи «Кіберджури». Так! Ту саму дитячу гру, в якій діти створюють кібершляхи історичних постатей для занять з військово-патріотичного виховання, формування громадянської української ідентичності з одночасною допризовною підготовкою військово-технічних кібернетичних спеціальностей. Технологія організації простору, мережева система та інші елементи «Кіберджури» абсолютно ідентичні до тих, які використовуються в сучасному озброєнні. Тобто, наприклад, якщо ви вмієте працювати в текстовому редакторі Word, то вам байдуже, на якому комп’ютері це відбувається. Іншими словами, Збройні Сили через залучення школярів до «Кіберджури» мають змогу отримати підготовлених фахівців за високотехнологічними спеціальностями. А потреба в таких фахівцях зростатиме щороку. Армія має визначати, який боєць їй потрібен у перспективі. Якщо ми зупиняємося лише на стрілецькому озброєнні, то потрібен солдат, який влучно стріляє і хутко бігає. Якщо говоримо про складні кібернетичні системи, то потрібні фахівці зовсім іншої якості. Приклад — безпілотники, які сьогодні вже масово використовуються у військах. Для їх використання потрібно вчити солдата. Вчити доводиться майже з нуля. Плюс програма з віком важче засвоюються. А якщо в гуртках «Кіберджури» почати готувати такого фахівця з середньої школи, то на виході зі школи ми отримаємо готового оператора дрона. Залишиться замість іграшкового, дати людині бойовий дрон і навчити деяким тонкощам використання. Основна ідея «Кіберджури» полягає в тому, що кібернетичним спеціальностям потрібна масова підготовка. У рамках цієї гри діти можуть її отримати.
— А яка реальна картина сьогодні? Наскільки «Кіберджура» є масовою?
— Незважаючи на певні бюрократичні перепони «Кіберджура» стає дедалі популярнішою. Щоправда, відбувається це лише завдяки ентузіазму окремих людей. Людей, які відповідально ставляться до майбутнього своїх вихованців. Навіть маємо приклад міжнародного українсько-литовського проєкту. Ліцеїсти львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут разом з кадетами каунаського Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса створили інтегрований сайт, присвячений Євгену Коновальцю. І це в той час, коли через COVID-19 були заблоковані будь-які комунікації і майже всі виховні проєкти.
У роботі з дітьми методи пропаганди і цензури неефективні й неприйнятні
— На початку розмови Ви говорили про нарікання вчителів щодо тотального захоплення учнів гаджетами. А чи не сприяють гуртки «Кіберджури» ще більшому зануренню молоді в кіберпростір і відходу від реальності?
— Потрібно сприйняти, що наша молодь уже давно і повністю у кіберпросторі. Це факт! Але в якому кіберпросторі? У середовищі, яке їм запропонували комерційні кампанії: комп’ютерні ігри, соцмережі тощо. Тут головна ідея — надання послуг і отримання вигоди. Ми ж у «Кіберджурі» вчимо дітей критичному мисленню і організації кіберпростору. Це сприяє звільненню з тих «кіберГУЛАГІВ», якими сьогодні є соціальні мережі. На моє тверде переконання, в роботі з дітьми методи пропаганди і цензури неефективні і неприйнятні. Сьогодні є лише один шлях національно-патріотичного виховання — творчість. Тільки коли ми ставимо дитині завдання — сотвори, ми можемо говорити про формування соціально-ідентичної особистості. Звісно, для того, щоб сотворити — потрібен інструмент. «Кіберджура» і є тим інструментом, який дозволяє дитині через творчість вивчати кіберпростір, креативити і розкривати свій потенціал. Без залежності від «цифрових концтаборів», на які намагаються перетворити кіберпростір комерційні кампанії. Ми пропонуємо дитині: «Хочеш освоювати кіберпростір? — Будь ласка! Але давай проведемо змагання і вияснимо, хто це зробить найкраще — ти чи твій одноліток з іншого міста». Тоді до творчості додається азарт і результат стає ще кращим.
«Кіберджура» є інструментом, який дозволяє дитині через творчість вивчати кіберпростір, креативити і розкривати свій потенціал. Без залежності від «цифрових концтаборів», на які намагаються перетворити кіберпростір комерційні кампанії
— Скажіть, а навіщо особисто Вам це потрібно?
— Просто я хочу, щоб наші діти залишалися в Україні і бачили свої перспективи саме в цьому суспільстві. Вільному, високотехнологічному, освіченому, із сформованими цінностями. До речі, свобода і технологічність дуже пов’язані, адже низько технологічним суспільством значно легше керувати, що створює відповідне підґрунтя для зловживань владою і обмеження свободи.
— І наостанок, назвіть, на Вашу думку, знакові проєкти, які були створені в рамках «Кіберджури».
— Я ні в якому разі не хочу виділяти якийсь проєкт у кращий бік, адже всі вони заслуговують на увагу, хоча б через те, що їх створювали діти. Дещо особливе місце, на мою суб’єктивну думку, займають проєкти: «Життєвий шлях наших героїв в українському кіберпросторі», «Командно-штабна гра «Кіберджура-Крути», «Життєвий шлях видатних жінок України». Хотів би також згадати проєкт «Життєвий шлях Лесі Українки», який у березні минулого року дистанційно без участі вчителів зробили дві дівчинки, які навчаються у 6 та 7 класах.
До речі, коли ми говоримо про «Кіберджуру», йдеться не лише про патріотичне виховання нашої молоді. До цього проєкту спільно з Міністерством у справах ветеранів України плануємо залучити ветеранів бойових дій, які можуть виступати як тренери-наставники для наших команд. Це надасть потужний поштовх для «Кіберджури». До того ж залучення ветеранів у процесі виховання молоді слід розглядати крізь призму процесу реабілітації та адаптації до мирного життя.
