Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Воїни батальйону «Материк» Повітряних Сил ЗСУ настільки впевнено відбивали штурм ворога, що примусили росіян здатися.
Історію оприлюднило 10 березня Командування Повітряних Сил ЗСУ.
Події відбулися у селі Стариця Вовчанського району, яке російська пропаганда з маніакальною наполегливістю «бере під контроль» чи не щомісяця. Насправді одна з рот «Материка» стоїть тут майже два роки. За цей час – жодної позиції не втратили. Тільки додавали, просувалися вперед.
«Тож, як то кажуть, не читайте радянських газет перед обідом. Звісно, воювати тут не просто. До ворога — лише сотні метрів.. Нескінчені КАБи, що переорюють землю, дрони, які полюють на все живе, штурмові групи…», — розповідає командир роти з позивним «Кєша».
В один з днів на боці ворога почала грати природа. Сніг валив щільною стіною. Видимість — абсолютний нуль. Стріми мовчали, тепловізори сліпли від суцільного марева.
-
- Фото Командування Повітряних Сил
-
- Фото Командування Повітряних Сил
-
- Фото Командування Повітряних Сил
Навіть найдосвідченіші екіпажі БПЛА безпорадно втрачали «пташки» в цій крижаній круговерті. Саме на цей «момент ідеальної невидимості» і розраховував противник.
Близько четвертої ранку на одній із позицій Тарас з позивним «Гард» почув те, чого не «вловила» жодна камера: приглушений шепіт та характерний шурхіт по снігу.
«Залєзай, залєзай!», – пролунало зовсім поруч.
Хтось намагався непомітно заповзти в траншеї впритул до наших окопів. «Гард» доповів про гостей по рації і отримав від командира наказ відпрацювати.
«Трапляються мобілізовані з окупованих територій»: на Слов’янському напрямку ворог штурмує переважно заробітчанами і зеками
Тарас підняв побратимів –—Ярослава «Брата» та Олександра «Грека», скоординувався з сусідами: чи бува хто свій не бродить? Ні, свої всі на місцях. Все відбувалося без метушні — і далеко не вперше.
Бій був коротким і методичним. Проти ворога вийшли троє бійців батальйону «Материк». Зайняли кругову оборону: один на спостережній позиції, двоє — на основному та запасному входах.
Як тільки трішки розпогодилось, у повітря підняли дрон із гарною камерою. «Кєша» спостерігав за процесом через стрім монітора та координував дії підлеглих.
Відкрили вогонь: спочатку закидали «гостей» гранатами, потім пройшлися прицільними чергами з автоматів.
Окупантам запропонували здатися. Ворог не відповів. Ще серія гранат, ще кілька автоматних черг…
І лише після цього з перекритої щілини почулося відчайдушне:
«Не стрєляйте! Ми сдайомся!».
Один за одним із нори почали вилазити «асвабадітєлі». Поки «пташка» зависла над ними, контролюючи кожен рух, наші хлопці приймали полонених.
«Дивлюся через стрім: один, другий, третій… Та скільки ж вас там! Семеро! До українських позицій вони рухалися малими групами, без бронетехніки», — згадує «Кєша».
На окремий квест перетворилася евакуація полонених. Після дощу та снігу вдарив мороз, схили стали схожими на ковзанку.
Сім кілометрів пішки по суцільному льоду, витягаючи «трофеї» на собі до тимчасового пункту дислокації батальйону.
Вже там виявилося, що серед полонених був повний «вінегрет» російської мобілізації: від Ленінградської області до окупованої Луганщини. Є юрист, є навіть хореограф. Два командири взводів. Всі призвані у 23–24 роках.
Це був лише один із епізодів взяття у полон окупантів бійцями зведеного підрозділу Повітряних Сил. Лише в лютому 2026-го бійці «Материка» провели три такі успішні операції.
Як повідомляла АрміяInform, шестеро воїнів-авіаторів знищили взвод росіян та кілька одиниць бронетехніки.
