30 вересня 2025 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області ухвалив вирок у справі про перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Винною визнано…
Учора у Вінниці попрощалися з «Ярою» — Яною Рихлицькою. Парамедик, волонтер, дружина, подруга, дочка. Для бійців, яких вона рятувала під вогнем, — янгол.
Їй було 29 років. Працювала в Харкові, рекрутером в IT-компанії. Коли по Харкову вдарили російські ракети, її життя помінялось кардинально. Подорожі, пригоди та повсякденні турботи залишились по той бік війни.
Як згадують друзі, вона одразу зайнялася волонтерською допомогою нашим Збройним Силам. Робила багато, але їй було мало — і в травні 2022 року вона стала бойовим медиком окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Протягом 8 місяців дівчина працювала у стабілізаційному центрі в Бахмуті. Туди з поля бою доставляли поранених військових і цивільних.
Кров, бруд, обстріли, смерть… — вона працювала. Вона рятувала людей.
«Дівчинка з косичками» — так про неї говорили поранені, яких вона вивозила на стабпункти з-під вогню.
Її любили тварини, і вона навіть у бахмутському пеклі знайшла тих, хто надав притулок для осиротілих собак.
Того дня вона з побратимом-санітаром виїхала на виклик. Вони їхали рятувати людей, їхали під вогнем. Як їздили не раз і не два.
Цього разу доїхати не змогли. росіяни вбили їх.
Жодна помста не поверне вбитих нелюдами українців.
Жоден окупант не вартий життів наших людей.
Нам залишається жити — за себе і за тих, хто пішов назавжди, вбитий нашими одвічними ворогами.
Як згадує подруга Яни: «На війні все відбувається швидко. Ми з нею знайомі мало за часом, але близько щодо зроблених разом справ. Я набагато старша за неї, і ставилась до неї як до доньки або молодшої сестри. Яна з’явилась, як перший промінчик сонечка…
Пішла, як весняний вітерець…
Вирвала шмат серця і відлетіла у вічність…
Вона до останнього свого подиху надавала допомогу! Так і лишилась вірна своєму бажанню допомогти… Вона була «ромашкою» та «сонечком». І такою її запам’ятало багато людей».
