Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
55 років тому, 21 січня 1968 року, почалась облога військової бази морської піхоти США неподалік селища Ке-Сан у Південному В’єтнамі. Протривавши до 8 квітня (за в’єтнамською версією — до 9 липня), битва за Ке-Сан стала однією з найбільш кривавих і чи не найдовшою за участі американських військ за всю В’єтнамську війну. Під час неї американські морські піхотинці впродовж 77 днів перебували в повній блокаді, організованій військами В’єтнамської народної армії.
Розташована південніше демілітаризованої зони з Північним В’єтнамом неподалік кордону з Лаосом, військова база Ке-Сан була західною точкою так званої лінії Макнамари. Цей інженерний бар’єр, названий на честь тодішнього міністра оборони США Роберта Макнамари, спорудили у 1967-1968 роках для того, щоб перекрити так звану стежку Хо Ші Міна — приховану мережу доріг через Лаос, якими Північний В’єтнам перекидав зброю та підкріплення на південь в обхід демілітаризованої зони.
Захоплення або ліквідація бази Ке-Сан стало важливим завданням для В’єтнамської народної армії. Першу спробу штурму було здійснено вже 24 квітня — 11 травня 1967 року, коли впродовж понад двох тижнів тривали жорстокі бої на панівних висотах поблизу бази. Зазнавши значних втрат, північнов’єтнамські війська відступили, однак не припинили влаштовувати засідки на єдиному сухопутному шляху до бази Ке-Сан, поступово відрізаючи її від стабільного наземного постачання.
Уже з серпня 1967 року надійне перекидання підкріплень, зброї та припасів на базу можна було здійснювати лише повітряним шляхом, оскільки будь-яка транспортна колона ризикувала потрапити в засідку. Налагодити стабільне постачання літаками американським морпіхам вдалося завдяки подовженню злітної смуги бази до 1200 метрів й облаштування на ній твердого покриття, яке дозволяло приймати важкі транспортні літаки.
У грудні 1967 року американській розвідці стало відомо про перекидання під Ке-Сан значних збройних сил північнов’єтнамської армії чисельністю до двох дивізій. З огляду на це командувач збройних сил США генерал Вільям Вестморленд ухвалив рішення про посилення оборони Ке-Сан, перекинувши сюди додаткові сили та організувавши повітряну підтримку із залученням тактичної та стратегічної бомбардувальної авіації. Безпосередню оборону бази мав забезпечувати посилений 26-й полк 3-ї дивізії морської піхоти США під командуванням полковника Девіда Лаундса. З північнов’єтнамського боку на штурм бази були кинуті 304 і 325C дивізії В’єтнамської народної армії, посилені щонайменше двома полками з інших дивізій.
Як стверджував міністр оборони Північного В’єтнаму Во Нгуєн Зяп, метою операції було відвернення уваги ворога та сковування його сил напередодні Тетської операції — масштабного наступу північнов’єтнамських сил на позиції армії Південного В’єтнаму та США, який тривав від кінця січня до кінця серпня 1968 року. Втім, не менш імовірним видається захоплення американської бази з метою повторення успіху битви біля Дьєнб’єнфу у березні — травні 1954 року. Тоді в’єтнамським військам вдалося захопити добре укріплену французьку фортецю, що стало вирішальною крапкою Першої Індокитайської війни (1946–1954), змусивши французів відмовитися від своїх володінь в Індокитаї. Небезпека повторення Дьєнб’єнфу привернула до битви за Ке-Сан пильну увагу вищого політичного керівництва США на чолі з президентом Ліндоном Джонсоном, події на базі щоденно детально висвітлювались в американських ЗМІ.
Штурм Ке-Сан північнов’єтнамськими військами розпочався з артилерійського та мінометного обстрілу, під час якого вдалося влучити в головне сховище боєприпасів бази. Детонація після влучання тривала понад дві доби, знищивши 90 % боєзапасу та спричинивши значні втрати серед американських морських піхотинців. Попри це американцям вдалося утримати базу, хоча вони й змушені були відступити із самого селища Ке-Сан. Після цього головним способом ведення облоги стали регулярні артилерійські та мінометні обстріли бази. Усього В’єтнамська народна армія випустила по американських позиціях понад 10 тисяч снарядів та мін — у середньому близько 350–360 на день, а під час найсильнішого обстрілу — понад 1300.
Американці відповідали не лише інтенсивним артилерійським вогнем, а й численними авіаційними бомбардуваннями. Всього за час облоги бази американські літаки здійснили 24 тис. авіаударів, скинувши на позиції північнов’єтнамських військ понад 100 тис. тонн бомб. Операція з авіаційної підтримки оборони бази отримала кодову назву «Ніагара», оскільки авіабомби падали на ворогів подібно до бурхливих вод знаменитого американського водоспаду. Вирішальну роль у наведенні літаків на цілі відіграли електронні акустичні датчики руху, які американці розкидали з літаків на всіх ймовірних шляхах просування ворога. Саме вони давали змогу виявити концентрацію та пересування великих груп солдатів і наводити на них авіацію.
Інтенсивні й ефективні бомбардування не дозволяли командуванню В’єтнамської народної армії концентрувати достатню кількість військ для проведення штурмів бази. Внаслідок цього за весь час облоги північнов’єтнамські війська здійснили лише кілька значних спроб атакувати позиції американців. Успішними стали лише дві з них — на самому початку облоги, коли американці відступили із селища Ке-Сан, і в ніч на 7 лютого, коли північнов’єтнамським військам вдалось захопити табір спецпризначенців, розташований за 9 кілометрів від бази морської піхоти на шосе до Лаосу.
Безперспективність облоги бази Ке-Сан змусила північнов’єтнамське командування (за деякими даними, операцією командував особисто міністр оборони Північного В’єтнаму Во Нгуєн Зяп) розпочати відступ, перші ознаки якого американці помітили близько середини березня. Після останнього великого обстрілу бази 23 березня підрозділи В’єтнамської народної армії відійшли від Ке-Сану, залишивши в районі бази лише близько 5 тис. бійців. Це дозволило американцям здійснити 30 березня перші за багато тижнів наступальні операції, провівши розвідку боєм прилеглих до бази пагорбів і захопивши кілька в’єтнамських постів.
Невдовзі після відступу північнов’єтнамських сил від Ке-Сану американці провели операцію «Пегас», яка тривала з 1 до 14 квітня 1968 року й дозволила остаточно деблокувати військову базу. В її ході 8 квітня 1968 року підрозділи Першої кавалерійської дивізії армії США прорвались до бази, поклавши край 77-денній облозі.
Здавалося б, перемога американців, які утримали й деблокували базу, завдавши значних втрат ворогу, була очевидною. Однак невдовзі вони за власною ініціативою залишили Ке-Сан, оскільки він втратив своє стратегічне значення. Тетський наступ північнов’єтнамських військ зазнав поразки, американці успішно контрнаступали. Внаслідок цього загроза використання противником «стежки Хо Ші Міна» зникла і «лінія Макнамари», західним опорним пунктом якої була база Ке-Сан, втратила своє значення.
6 липня 1968 року останні американські солдати залишили військову базу, попередньо вщент зруйнувавши всі споруди на її території. Нищівне масштабне авіабомбардування залишків будівель довершило справу. А вже за кілька днів руїни зайняли північнов’єтнамські солдати, що дозволило Північному В’єтнаму заявити про свою перемогу в битві за Ке-Сан.
Попри те, що обидві сторони намагались виставити себе переможцями, здобути жодних переваг за підсумками облоги Ке-Сану ні американцям, ні в’єтнамцям не вдалося. Американці залишили базу, однак і північні в’єтнамці, які зайняли її руїни 9 липня 1968 року, не стали утримувати здобуту позицію, яка вже не мала для них жодної цінності. Завдяки цьому битва за Ке-Сан є яскравим символом неоднозначності військової кампанії США у В’єтнамі.
Війна між Південним В’єтнамом, на боці якого виступали США та низка інших країн, та Північним В’єтнамом, підтриманим срср та Китаєм, стала випробуванням на міцність не лише для в’єтнамського народу та збройних сил обох сторін конфлікту, а й для американської демократії. Потужний антивоєнний рух і безперспективність кампанії зрештою змусили американське вище військово-політичне керівництво спочатку вдатися до поступового обмеження прямої участі збройних сил США у бойових діях, а потім і повністю вивести війська з В’єтнаму. Тоді демократична країна, попри всі труднощі, спромоглася пережити кризу й подолати травму В’єтнамської війни, натомість срср не впорався з подібним за своєю природою тягарем війни в Афганістані, поразка в якій стала одним із вагомих факторів розпаду радянського союзу.
@armyinformcomua
До повномасштабного вторгнення рф Максим з бригади «Сталевий кордон» на псевдо «Артист» працював хореографом і викладачем танців, проте війна перекувала його на винищувача ворожої бронетехніки.
У неділю, 12 жовтня, Головнокомандувач ЗС України генерал Олександр Сирський привітав військового капелана з їхнім професійним святом.
Президент України Володимир Зеленський констатує, що російські війська посилюють удари по цивільних об’єктах, зокрема й енергетичної інфраструктури.
Внаслідок російської повітряної атаки на Одеську область було пошкоджено енергетичну інфраструктуру.
Українські захисники з РУБпАК «Прайм» знищили на Північно-Слобожанському напрямку позиції російських операторів безпілотних систем та інші ворожі цілі.
Армієць Андрій Гусенко завоював срібну медаль на Чемпіонаті світу з вітрильного спорту, що проходив в Італії.
Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…