Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Традиційним є уявлення про те, що запорізькі козаки й кримські татари були споконвічними запеклими ворогами й упродовж кількох століть між ними тривало непримиренне збройне протистояння. Однак насправді не менш частими були союзницькі відносини кримців та українців, початки яких сягають перших десятиліть від появи українського козацтва на історичній арені.
Перші відомі союзницькі контакти кримських татар і козаків припали вже на 20-ті роки XVI століття. 1521 року черкаський і канівський староста Євстафій Дашкевич очолював козацькі загони, які спільно з кримцями здійснили успішний похід на москву і казань. Завершилась ця військова виправа упокоренням московського князя Василія III кримському хану Мехмеду І Ґераю (1515–1523). Німецький дипломат і мандрівник Сигізмунд Герберштейн так описував контакти цього козацького ватажка з кримськими татарами та його ставлення до московитів:
Черкаси, що живуть по Борисфену, — руські і відрізняються від тих, … що живуть у горах біля Понту. У наш час їх очолював Євстафій Дашкевич (який … виступав до московії разом з царем Мехмедом Ґераєм), чоловік доволі досвідчений у військовій справі і видатний хитрістю. Хоча він мав неодноразові зносини з татарами, проте ще частіше розбивав їх; мало того, він часто наражав на значні небезпеки і самого государя московського, у якого був колись бранцем. Того року, коли ми були в москві, він розбив московитів…
Понад пів століття потому, близько 1585 року, гетьман Війська Запорозького Ян Оришевський пропонував кримському хану Ісляму ІІ Ґераю (1584–1588) платити козакам платню й організовувати спільні військові походи, спрямовані передусім проти московитів. Ще одним ворогом, проти якого судилося пліч-о-пліч битися козакам і кримським татарам вже у першій чверті XVII століття, стали турки-османи. Османська імперія намагалась утвердити своє домінування над Кримським ханатом, втручаючись у наслідування престолу й утверджуючи своїх ставлеників. Хани з династії Ґераїв натомість відчайдушно опирались цим спробам, у тому числі й збройним шляхом. 1624 року участь у відбитті кримськими татарами агресії османського експедиційного корпусу в Криму вперше взяли запорозькі козаки.
Навесні 1624 року османський султан Мурад IV (1623–1640) спробував скинути тодішнього кримського хана Мехмеда ІІІ Ґерая (1623–1628), замінивши його на більш покірного Джанібека Ґерая. У Стамбулі, звичайно ж, розуміли, що чинний хан може чинити опір, але також пам’ятали, що в подібних ситуаціях з іншими ханами все вирішувала позиція кримської знаті (а вона була масово налаштована проти Мехмеда ІІІ Ґерая) і турецькі рушниці та гармати. Розрахунок був правильним, однак у ньому не врахували головного — Мехмед ІІІ Ґерай був не таким, як попередні хани.
Правою рукою Мехмеда ІІІ Ґерая був його молодший брат Шагін Ґерай, призначений калгою-султаном — першим спадкоємцем ханського престолу. Він жорстоко розправлявся зі знатними беями та мурзами, але спирався на підтримку простолюду. Така політика мала забезпечити братам потужну соціальну підтримку з боку народу, який вони могли протиставити знаті. Також хан і калга зібрали на півострові всіх своїх друзів з ногайських орд, беїв черкеських та кумицьких, які привели численну кінноту.
Втім, лишалась ще одна проблема — зібрана легка кавалерія була малоефективним проти турецької артилерії військом. Саме цю проблему вдалося вирішити завдяки українським козакам. Навесні 1624 року сильний весняний шторм викинув на кримський берег флотилію козацьких чайок, і кількасот козаків, захоплених кримськими татарами, чекали у ханських темницях на продаж у рабство на галери.
Досвідчених у військовій справі бранців вирішив використати винахідливий Шагін Ґерай. Калга пообіцяв запорожцям свободу, якщо ті погодяться взяти участь у битві проти османських військ, і козаки, яким явно всміхнулася доля, радо погодилися. Завдяки цьому в розпорядженні кримського хана з’явився потужний загін добре навчених рушничних стрільців і, головне, гармашів, які не поступалися своїми вміннями османським пушкарям.
Шагін Ґерай невдовзі писав Великому князю Литовському і Руському Сигізмунду ІІІ (1587–1632), що потребує козаків «не тому, що в нас бракує війська — слава Аллаху, наша армія численна і вправна, — але тому, що в турок багато мушкетів та гармат, і проти такого війська там потрібні рушничні стрільці».
Зроблена кримським ханом ставка на козацьких стрільців спрацювала якнайкраще. Османи довго вичікували, не виходячи за стіни Кафи, однак зрештою змушені були вивести своє військо у напрямку кримськотатарської столиці. Знявши гармати з кораблів та стін Кафи, десятитисячне османське військо встановило їх на вози й 11 серпня 1624 року рушило на Бахчисарай. На третій день шлях поблизу Карасубазара османам перепинили козаки. Загін із близько восьмисот стрільців, які сховалися в імпровізованому укріпленні із заповнених землею та камінням бочок та великим частоколом, накрив османську колону влучним рушничним і гарматним вогнем. Не знаючи, що у кримських татар є великі загони стрільців та артилеристів, османи виявилися зовсім не готові захищатися, ба навіть не взяли із собою з Кафи необхідний для спорудження окопів шанцевий інструмент!
Козацький табір прикривали ще близько тисячі місцевих кримських піхотинців, і під їхнім спільним дружним і влучним вогнем ряди османів швидко танули. Саме в цей момент по колоні з двох боків ударила величезна кіннота кримських татар, ногайців, черкесів і кумиків, що налічувала близько ста тисяч вершників. Османи не мали жодних шансів на перемогу — кримський хан переграв їх за всіма статтями. Після нічної наради османське військо розпочало відступ, який невдовзі перетворився на безладну втечу, під час якої кримці наздоганяли загарбників на шляху до Кафи й безжально знищували:
«Солдати побігли, один обганяючи іншого; гармати з возами були покинуті. Татари, прискакавши, захопили вози, наповнені майном та запасами; забрали гармати, перетоптали кіньми піших яничарів, латників та гарнізонців; наздогнали віз зі скарбницею капудан-паші та захопили все це».
Вдалий кримськотатарсько-козацький союз невдовзі отримав продовження — вже через кілька місяців, 24 грудня 1624 року, між кримськими татарами й запорізькими козаками було укладено перший повноцінний союзницький договір. Кримський калга Шагін Ґерай підписав з гетьманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком оборонний трактат про ненапад і взаємодопомогу в разі нападу третьої сторони. Козаки гарантували хану Мехмеду ІІІ Ґераю і його брату калзі Шагіну Ґераю підтримку у разі нападу ворогів на Крим, тоді як кримські татари обіцяли допомогу ханату, якщо хтось спробує напасти на Запорізьку Січ. У виданій калгою грамоті наголошувалось:
Я, Шагін Герей, кримський цар, даємо цей наш присяжний лист запорозьким козакам, насамперед пану гетьману, осавулам, отаманам і всьому Війську. Засвідчуємо цим нашим листом і присягами, що від мене і всіх наших людей не діятиметься жодної кривди і шкоди… І від них (козаків) вимагаємо того, аби так робилося… і на те даємо наш широкий присяжний лист Богу і Пророку…
Реалізацією козацько-татарської угоди стала допомога, надана запорожцями Мехмеду та Шагіну Ґераям під час їхньої боротьби зі знаменитим ватажком Буджацької орди беєм Кан-Темиром, який діяв за вказівкою Оттоманської Порти. На початку травня 1628 року Кан-Темир увірвався до Криму, знищивши перед тим найкращі вірні загони кримського хана. Брати Ґераї в супроводі кількох сотень вірних гвардійців сховалися в неприступній фортеці Кирк-Єр. Близько 10 травня Кан-Темир розпочав облогу твердині, взяти яку штурмом йому було не під силу. Буджацький бей розраховував на те, щоб змусити обложених здатися під загрозою голоду.
Утім, через три тижні, коли сили захисників вичерпалися настільки, що падіння Кирк-Єра було питанням кількох найближчих днів, на допомогу Мехмеду і Шагіну Ґераям прийшов чотиритисячний загін запорізьких козаків на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком. Вишикувавшись у табір, козаки вперто просувалися в глиб Криму на допомогу союзникам, за шість днів дійшовши до річки Альма за кілька годин шляху від Бахчисараю. 31 травня 1628 р. тут розпочалася кривава битва з ногайцями Кан-Темира та османськими стрільцями-сейменами з Балаклави, яка завершилася переконливою перемогою українських козаків.
Втративши у бою свого мужнього гетьмана Михайла Дорошенка та кілька сотень бойових товаришів, запорожці пробилися до Бахчисараю. Розгромлене військо пораненого в бою Кан-Темира зняло облогу Кирк-Єра, й обложені вийшли назустріч своїм визволителям-козакам. На знак подяки хан навіть дозволив підняти над Бахчисараєм козацький прапор із зображенням хреста, який показував, що ханська столиця перебуває під надійним захистом союзників.
23 серпня 2021 року указом Президента України почесне найменування «імені гетьмана Михайла Дорошенка» присвоєне 31-му окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Збройних Сил України. Вибір імені оборонця військової частини засвідчив повагу до славетної біографії гетьмана, яскравою сторінкою якої був союз із Кримським ханатом. Козаки показали себе грізною бойовою силою, і якщо в подальшій боротьбі за владу з Джанібеком Ґераєм брати Мехмед і Шагін Ґераї не змогли вийти переможцями, то сталось це аж ніяк не з вини козаків. Важливішим натомість виявився успішний досвід взаємодії запорізьких козаків і кримських татар заради досягнення спільних інтересів. Саме він заклав підґрунтя для розвитку дружніх українсько-кримськотатарських відносин в середині XVII ст., коли гетьман Богдан Хмельницький спирався на допомогу союзних військ кримського хана Ісляма ІІІ Ґерая під час Національно-визвольної війни.
Попри те, що відносини козаків із Кримським ханатом були часом непростими й суперечливими, розуміння потреби взаємовигідного союзу з кримськими татарами дедалі міцніше вкорінювалося серед українських державників. Якнайкраще підсумувати його вдалося Пилипу Орлику в його знаменитій Конституції 1710 року: «Оскільки … закони близького сусідства нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей. Тому, наскільки в майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман повинен домогтися в найяснішого хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською державою, оружної підтримки від неї й підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні держави в майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства».
