Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Людиноцентричність у війську — це не гасло і не модний термін, а питання боєздатності підрозділу. Якщо командир і сержант не допомагають бійцю розв’язати особисту проблему, армія втрачає довіру — а з нею і людей.
Про це розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський в ексклюзивному інтерв’ю для АрміяInform.
Сержант як міст, а не «нижча ланка»
За словами Олександра Косинського, найскладніше на війні — працювати з людьми. Саме сержант є тією ланкою, яка одночасно відповідає і за виконання наказу, і за те, щоб солдат залишився живим та боєздатним.
У сучасній армії командир і головний сержант мають працювати як єдина командна група. Сержант не є конкурентом офіцеру — його роль інша: донести реальний стан справ «на землі», проблеми особового складу, моральний стан і ті сигнали, які часто не доходять нагору формальними рапортами.
Особиста проблема — стратегічний ризик
Головний сержант ЗСУ наголошує: якщо боєць залишається сам на сам зі своєю проблемою — сімейною, психологічною чи побутовою — підрозділ рано чи пізно заплатить за це.
Невирішені особисті питання з’їдають мотивацію, підривають довіру до командування і можуть призводити до втрат людей не лише на полі бою. І навпаки — допомога конкретному солдату працює сильніше за будь-які слова про патріотизм.
«Завдання насамперед, люди — завжди»
Косинський пояснює: людиноцентричність — це принцип, а не процедура. Вона не прописується наказом і не впроваджується за тиждень. Це готовність командира побачити в бійцеві не «одиницю обліку», а людину, від якої залежить результат бою.
Командир, який допомагає розв’язати проблему свого солдата, отримує не просто виконавця — він отримує довіру. А боєць, який довіряє командиру, піде за ним «у вогонь і воду».
Чому без цього підрозділ приречений
За словами головного сержанта ЗСУ, проблема полягає не лише в окремих рішеннях, а в застарілому стилі управління. Авторитарні підходи, закриті двері кабінетів та ігнорування сержантської ланки руйнують підрозділ зсередини.
Солдати швидко бачать, чи є взаємодія між командиром і сержантом. І якщо цієї взаємодії немає — зникає довіра до всього управління, незалежно від посад і звань.
Людиноцентричність як умова виживання
Косинський підсумовує: сучасна війна вимагає нової організаційної культури, де рішення ухвалюються з урахуванням реальної ситуації «на землі», а люди — ключовий ресурс.
Без цього жодні реформи, концепції чи кадрові перестановки не дадуть результату. Бо армію тримають не документи — її тримають люди.
Детальніше про роль сержантів, кадрові виклики та філософію їхнього розвитку читайте в інтерв’ю головного сержанта ЗСУ для АрміяInform.
