У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Тарас Борис — військовослужбовець радіотехнічної бригади повітряного командування «Захід». Він несе бойове чергування у складі мобільної вогневої групи, озброєної переносними зенітно-ракетними комплексами.
— Такі групи діють всюди в нашій країні, чергуємо в режимі 24/7, — розповідає Тарас. — Завдання — знищувати повітряні цілі, здебільшого — це крилаті ракети росіян.
Одне зі звичайних бойових чергувань Тараса стало особливим. Він знищив крилату ракету в небі над Львівщиною.
— У складі бойової обслуги ПЗРК, а це два стрільці, ми чергували на певній ділянці. Після отримання сигналу про ракетну небезпеку приготувалися до бойової роботи. Засобами зв’язку оперативний черговий повідомив нам про очікувані сектор і час появи ракети. Відтоді все вже залежало тільки від мене. Спершу почув, далі — побачив ракету. «Вимкнув» всі емоції і зосередився на виконанні завдання. Навів майже 20-кілограмову пускову установку на ціль і зробив пуск. Секунди очікування і потім неймовірне відчуття від усвідомлення факту, що зупинив політ смертоносного залізяччя, яке ворог випустив за сотні кілометрів від цього місця для вбивства українців. На радість була лише мить. Адже треба було знову швидко підготувати ПЗРК до бойового застосування.
Тарас каже, що секундам успішної бойової роботи передують тижні напруженої підготовки, години виснажливого бойового чергування і важка праця десятків людей, які діють як одне ціле.
— Перед тим, як заступити на бойове чергування, треба досконало вивчити та опанувати ввірену зброю. Тренуватися так багато, аби довести все до автоматизму. У зенітника є лише 20–30 секунд на знищення цілі. Стільки часу акумулятор установки може забезпечити її необхідним електрострумом. Ракета також «чекати» не буде. Кілька секунд — і вона вже за межами зони ефективного ураження, — розповідає Тарас. — Тож треба, щоб ПЗРК став ніби продовженням тебе самого. Хвилювання не має бути, лише спокійні і правильні послідовні дії. Окрім психоемоційного аспекту, є ще й чинник фізичної підготовки. Вага пускової установки з ракетою — близько 20 кілограмів. Треба швидко навести її на ціль і утримувати в найкращому положенні до і під час пуску.
Пуск ракети і знищення ворожої цілі — лише верхівка айсберга в роботі системи протиповітряної оборони країни.
— Цілодобово наші радіолокаційні станції несуть бойове чергування, «сканують» повітряний простір над Україною та за її межами. Їхнє завдання — виявляти і супроводжувати цілі ще далеко від кордонів нашої країни, передавати інформацію про них на відповідні командні пункти. Цією роботою займаються сотні військовослужбовців: локаторники, зв’язківці, фахівці бойового управління, — описує Тарас роботу протиповітряної оборони. — Завдяки цьому я та інші зенітники знаємо, звідки і коли чекати на ракети. Тож, за результатом — збитою ракетою — стоїть професійна, добре скоординована праця величезного колективу. У перші години і дні війни росіяни намагалися знищити станції та військових, які на них працюють. Однак не змогли цього зробити. Все завдяки стійкості, мужності і професіоналізму українських вартових неба. Ми працюємо й далі — захищаємо свою рідну землю від ударів з повітря.
…Двадцять четвертого лютого 2022 року Тарас був цивільною людиною.
— Як і всіх українців, мою родину розбудили вибухи та телефонні дзвінки близьких, — згадує він. — Намагався поводитися стримано та спокійно. Відвіз сім’ю в безпечне місце, подалі від потенційної небезпеки. Звичайно, було моторошно і незрозуміло, що робити далі. Я ретельно все обміркував, вирішив не чекати, а самостійно поїхати в свою рідну Першу Галицько-Волинську радіотехнічну бригаду. Я служив тут на посаді оператора радіолокаційної станції, звільнився три роки тому.
Відтоді Тарас Борис — знову в колективі охоронців неба.
— Напевно, найважче на службі — розлука з рідними, — каже Тарас. — Але сім’я — це також те, що надихає долати всі труднощі. Адже ми воюємо саме заради наших рідних, заради їхнього майбутнього. Це відповідальність та обов’язок кожного українця — робити все, що може, там, де може, для перемоги.
Звичайно, з успішним знищенням крилатої ракети Тараса вітали побратими, друзі і близькі. Нещодавно молодшому сержанту Тарасу Борису також подякували за службу командувач Повітряних Сил ЗСУ генерал-лейтенант Микола Олещук та командувач повітряного командування «Захід» генерал-майор Олексій Марченко. Вони завітали до бригади з нагоди дня створення частини. Нині військовослужбовці з’єднання своєю бойовою роботою власноруч пишуть історію бригади, Збройних Сил України та нашої держави. Свій рядок вписав і Тарас Борис. Інформація про його успішні дії внесена до Книги пошани Першої Галицько-Волинської радіотехнічної бригади.
