Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну чисельність підрозділів Сил оборони зросла в рази. Серед людей різних професій, які поповнили лави Збройних Сил України та інших силових структур, було й багато представників бізнесу. Кореспондент АрміяInform поспілкувався із підприємцем, який нині боронить країну разом з військовими правоохоронцями Чернігівщини. Знайомтесь: головний сержант Олег Безталанний.
— Пане Олеже, де та як вас застало широкомасштабне вторгнення росіян?
— Війна застала мене вдома з родиною. Із самого початку було зрозуміло, що все серйозно. Тож у перші дні з колегами відвезли наші сім’ї у безпечне місце. До слова, нам дуже пощастило, бо дорогою з Чернігова кілька разів розминулись із ворожими підрозділами. Однак потрапити назад у місто було значно складніше: на той момент воно було вже практично блоковане.
Далі — допомагав евакуйовувати мирне населення з Чернігова, а за першої можливості одразу призвався до Збройних Сил України. До війська прийшов не сам, а разом зі своїми співробітниками, яким на той момент не пощастило бути мобілізованими. Оскільки я маю за плечима досвід служби в ЗСУ, у підрозділах МВС та роботу в приватній охоронній фірмі, тож мене направили служити до Військової служби правопорядку.
— Чи легко було знову змінити діловий костюм на військовий однострій?
— Скажу так: було не надто складно. До війська пішов свідомо. Як власник і керівник приватної структури чітко розумію роль керівника і працівника. Колишній досвід служби дав чітке розуміння й того, чого від мене вимагає командир і як я маю виконувати його накази.
— Розумію, що ваш досвід роботи в органах внутрішніх справ став у пригоді. Утім, чого нині вам бракує?
— Оскільки Військова служба правопорядку у ЗС України це спеціальне правоохоронне формування, то велика кількість завдань, які покладені на неї, мені були вже знайомими. Тож особливих проблем не було. Бракує хіба що ухвалення довгоочікуваного Закону «Про військову поліцію», який би вирішив широкий спектр проблемних питань, пов’язаних із правоохоронною діяльністю в Україні.
— Як поставилась до вашого рішення повернутись на службу ваша родина?
— Із повагою та розумінням. Вважаю, що в умовах агресії проти нашої держави кожен справжній чоловік має стати на захист країни. Працюючи і сплачуючи податки, займаючись волонтерством або зі зброєю в руках… У мене є певний досвід та навички, які можу використати для захисту Батьківщини. Сказав про це своїй родині й отримав з їхнього боку повну підтримку моїх дій. Проте, відверто кажучи, зробив би це у будь-якому випадку…
— Як змінилось ваше рідне місто за цей час?
— До початку великої війни Чернігів був звичайним українським містом: світлим, квітучим, щасливим. Із тугою в серці дивився на нього під час облоги. Чимало людей загинуло. Багатьом мешканцям довелось покинути свої домівки. Людям доводилось ховатись від обстрілів у холодних підвалах без води, електрики, нормальної їжі. Це все надзвичайно пригнічувало тих, із ким спілкувався та намагався підтримати.
Попри те, що війна ще триває, місто оговтується, оживає. Містяни повертаються. Всі тримаються разом і допомагають один одному, і це тішить. Згодом шрами загояться, місто відбудується.
— Як ви особисто бачите наше майбутнє?
— Після нашої перемоги, яка буде обов’язково, всіх чекає багато роботи: для військових, правоохоронців, будівельників, пересічних громадян. Потрібно буде відбудувати державу, рухатись до ЄС та НАТО, а для цього необхідно впровадити багато реформ як на державному, так і на місцевому рівні.
Із якою командою та де буду працювати далі, після нашої перемоги, ще не вирішив — залишусь у ЗСУ чи повернуся в бізнес. Усе залежить від того, де більше стануть у пригоді знання, вміння та досвід. У будь-якому разі моя робота буде спрямована на розбудову рідного міста та України.
— Дякую за розмову!
Фото автора та з особистого архіву героя
