Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
В історії українського народу було чимало кривавих сторінок. Голодомор 1932-1933 років, влаштований москвою, одна з них. Про його причини, наслідки для української нації розповідає директор Музею совєтської окупації Роман Круцик, який понад 30 років переймається цією проблемою.
— російські політики і навіть деякі історики, не кажучи вже про штатних пропагандистів, погоджуються, що українці голодували. Але додають, що й росіяни голодували, натякаючи, що ніякого штучно створеного Голодомору не було…
— Це стара пісня, від якої вже нудить. А ще причини цього «недоїдання» там вбачають у неврожаї. Але, як свідчать документи тих часів, хліб в Україні був, але його забирала москва. До останньої зернини. Нагадаю, що після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли, здавалося б, вивезли все, що тільки можна було, Сталін прислав Кагановича. За участю цього українофоба відбулося засідання Політбюро ЦК КПУ(б). На цьому збіговиську ухвалили рішення забрати з колгоспів ще й посівний матеріал. І не тільки: збереглися свідчення того, що восени 1932 року з України до росії йшли цілі ешелони з продовольством. Насамперед для жителів москви, ленінграда та інших великих міст і промислових центрів: сталін загравав з робітниками, вважаючи їх локомотивом революції. Тож напередодні 15-ї річниці жовтневого заколоту їх порадували не лише ковбасами, зробленими з українських свиней, а й квашеними огірками, капустою і помідорами.
За розпорядженням уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося 10 роками ув’язнення і розстрілами будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та «незаконно» розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше ніж третину, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та московської області разом взятих. Ставленик Сталіна Мендель Хатаєвич, один із керівників хлібозаготівельної компанії в Україні, у 1933 році, писав: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйонів життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли цю війну».
На XVII з’їзді ВКП(б) тодішній нарком оборони СРСР Клим Ворошилов сказав: «Ми пішли свідомо на голод, бо нам потрібен був хліб, але жертвами голоду були не трудові елементи, а куркульство».
У сьогоднішній московії кажуть, що саме у 1932-1933 роках в Україні спостерігався небувалий приріст населення! Не хочу нікого образити, але так можуть казати лише великі падлюки, відпрацьовуючи грошові подачки кремля, або звичайні недоумки. Адже тоді вимирали цілі села, як згадували селяни-старожили, з якими я спілкувався на цю тему, а їздові щодня об’їжджали села, збираючи померлих і скидаючи їх, як худобу, у «братські» могили. Траплялося, кидали й тих, хто ще трохи дихав…
Сталін спромігся визнати публічно тільки «харчові проблеми у деяких колгоспах». У промові на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року він цинічно-заспокійливо заявив: «Порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».
Кожен притомний громадянин України, який хоч трохи цікавився причинами цього лиха, знає: Голодомор організували вожді компартійного режиму, які знаходилися в москві, всі рішення про винищення українців ухвалювалися в кремлі, всі вказівки про вилучення останньої зернини в українського селянина теж надходили звідтіля. Всі твердження про неврожаї — інсинуації росіян.
— Але чим завинили наші діди та прадіди перед московітами, щоб ті так жорстоко розправлялися з ними?
— На той час Україна майже 300 років перебувала у російському ярмі. Не вдаватимемось в подробиці, як це сталося і хто затягнув нас туди. А скажемо лише, що українці час від часу «брикалися», бажаючи вирватись на волю. У 1918 році її, нарешті, вибороли, створивши Українську Народну Республіку. Але російсько-більшовицький режим утопив її в крові. Та наші діди й прадіди не змирилися з цим і ще тривалий час боролися з окупантами. Одні лише повстанці Холодного Яру чого варті!.. Загалом після остаточної окупації України відбулося понад 4 тисячі масових повстань, учасниками яких стали більш як мільйон селян! З колгоспів вийшли понад 40 тисяч селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівлі. Багато дослідників вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму, бо він стверджував, що «селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання… По суті національне питання є селянським питанням. Спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб знищити соціальну базу українського націоналізму — індивідуальне селянське господарство».
— Побутує думка, що завдяки реквізованому в українського селянина хліба стала можливою індустріалізація срср, який до цього був відсталою країною…
— Певною мірою це так. У книзі Уїнстона Черчилля «Друга світова війна» наводиться його розмова з радянським вождем наприкінці війни. Під час бесіди англійський лідер запитав Сталіна: «Чи можете порівняти втрати у війні з втратами від голоду?» Сталін нібито відповів: «Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з’явились нові машини, а на полях — трактори».
Але ті ж США, Німеччина та інші західні країни, яких важко назвати технологічно відсталими, заради технічного прогресу своїх громадян голодною смертю не винищували. Той, хто виправдовує Голодомор індустріалізацією та іншими подібними «поважними причинами», є не просто циніком, а паскудою. За спогадами його ж соратників, Сталін селян не любив. Одна з причин — їхнє небажання втягуватися в революційну боротьбу. Ти багато знаєш вождів більшовицького режиму — вихідців з села? Натомість робітників там вистачало. Сам Микита Хрущов, у якого руки теж були по лікті у людській крові, згадував, що Сталін як людина дуже злопам’ятна, ще з 20-х років затаїв образу на українське селянство і вичікував зручного моменту для розправи з ним.
— Що, Романе Миколайовичу, передбачав так званий закон про п’ять колосків?
— У серпні 1932 року під приводом того, що «розкулачені селяни та інші антисоціальні елементи» розкрадають колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Він передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин — 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва «закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону засудили 150 тисяч осіб.
— А що скажете про «чорні дошки»?
— Тоді газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. На боржників, які потрапили на ці «чорні дошки», як називали в народі ці списки, накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів. У роки голоду потрапляння села на «чорну дошку» означало смертний вирок його жителям: їм переставали постачати будь-які продукти харчування, з магазинів вивозили весь крам, заборонялася будь-яка торгівля продуктами харчування. Загалом близько 800 районів, сіл, колгоспів і радгоспів, МТС і артілей були занесені на ці дошки. Словом, мешканці сіл, занесені на «чорні дошки», були в цілковитій ізоляції, їх без перебільшення можна порівняти з жителями блокадного Ленінграда. Але якщо ті перебували в оточенні ворога — німецьких фашистів, то ці — в кільці своїх же співвітчизників. Смертність, спричинена голодомором, була найвищою саме в таких населених пунктах!
— Чимало громадян Української РСР були представниками інших національностей. Голодомор теж зачепив їх?
— Звичайно. Особливо з-поміж селян. Але близько 80 відсотків загиблих від голоду були українцями, 4-5 відсотків — росіянами, 1,5 відсотка — євреями. Серед жертв було багато білорусів. Проте «бацька Лукашенко» в унісон путіну та його посіпакам, стверджує, що «голод спричинив неврожай»…
— Чи відома кількість жертв Голодомору 1932-1933 років?
— Називаються різні цифри: від 5 до 10 мільйонів. Але, відповідаючи на твоє запитання, зішлюся на офіційну інформацію Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України. За офіційними даними Інституту, демографічні втрати внаслідок Голодомору у 1932 −1934 роках становлять 3,9 мільйона, а дефіцит народжень — близько 600 тисяч. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях.
— Як, пане Романе, українці ставляться до трагедії 1932-1933 років? Погоджуються, що це був геноцид української нації?
— Ну як може ставитись адекватна, а не зомбована російською пропагандою людина, до фізичного винищення мільйонів співвітчизників? Зі співчуттям. Адже в наших селах важко знайти родину, в якої б Голодомор не забрав пращурів. Згідно з соціологічними дослідженнями, понад 80 відсотків населення України вважає Голодомор 1932-1933 років навмисним винищенням українського селянства.
