Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Якось у голові не вкладається: твоя однокласниця — і раптом вдова героя. Той життєрадісний хлопчина, якого ти бачив незадовго до війни, веселий борттехнік, і є цей загиблий герой…
У Бердичеві вручили посмертний орден сім’ї загиблого на Сході вертолітника, капітана Юрія Пентели. З рук міського голови Бердичева Сергія Орлюка та військового комісара Бердичівського ТЦК та СП полковника Віктора Полторакіна орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня зі сльозами на очах прийняли його дружина Олена Пентела та донька Карина.
Юрій Пентела був вертолітником, як то кажуть, від народження. Він народився у сім’ї солдата надстрокової служби, як тоді називалися контрактники, у далекій Угорщині. Батько був водієм, служив в окремому батальйоні аеродромно-технічного забезпечення вертолітного полку. Згодом, коли сім’я повернулася до рідного села на Вінниччині, батько звільнився і знайшов цивільну роботу, втім, все одно дитинство Юрка пройшло поблизу Вапнярки, а там на той час також дислокувався вертолітний полк. Тож ріс він під звуки ревіння вертолітних двигунів і стрекотіння лопатей, змалку роздивлявся гвинтокрилі машини.
Втім, не можна сказати, що він марив небом змалку — Юрко ріс звичайним хлопчаком, і особливо про майбутнє ще не думав. Його долю вирішила мати, порадивши йти в армійську авіацію. Тож закінчивши школу, юнак вступив до Васильківського авіаційного коледжу Київського інституту ВПС, здобув фах авіаційного техніка. Тривалий час служив у Бердичеві, в 1-й бригаді армійської авіації, літав на вертольоті Мі-24. Одружився, народилася донечка. Коли бригаду скоротили, на деякий час залишився за бортом. Але у чотирнадцятому старший лейтенант запасу Пентела повернувся до війська, і вже невдовзі служив у Херсоні. Був бортовим техніком вертольота. Брав участь у миротворчій місії ООН у Демократичній Республіці Конго.
Тривалий час бортовий авіаційний технік вертолітної ланки капітан Юрій Пентела у складі екіпажу перебував у районі проведення антитерористичній операції. Згодом повернувся до мирного життя. Літав, служив, кохав, плекав єдину доньку. Аж поки не настало 24 лютого 2022 року…
Коли Херсон, де в чужій, орендованій квартирі залишилися дружина з донькою, окупували російські війська, екіпаж Юрія разом з іншими колегами працював з аеродрому Краматорськ. Згодом завдань ставало дедалі більше, змінювалися й аеродроми. У пекельному небі сходу України екіпаж виконав десятки бойових вильотів, коли 4 березня під час виконання чергового бойового завдання був збитий.
— Мені зателефонували й сказали: їхній вертоліт прикрив своїм бортом вертольоти побратимів і прийняв на себе дві російські ракети, — зі сльозами розповідає вдова героя.
Спочатку дружині повідомили про загибель чоловіка, сказавши, що його вертоліт збито, і від нього залишився… тільки особистий жетон. Та за тиждень з’ясувалося, що збитий вертоліт впав на тимчасово захопленій ворогом території, поблизу Великої Новосілки Волноваського району. Очевидно, за кілька днів населений пункт було відбито, оскільки Олені зателефонували, сказавши, що знайшли Юрія…
Поховали капітана Юрія Пентелу у рідному селі Вербова Вапнярської громади Томашпільського району на Вінниччині. Сім’я на той час продовжувала бути в тимчасово окупованому Херсоні, й навіть не змогла звідти вибратися, аби попрощатися з чоловіком і батьком…
І того ж дня, 16 березня, коли над могилою капітана троє автоматників віддавали останню шану звитязі героя прощальним салютом, Президент України підписав Указ №140, яким капітан Пентела Юрій Дмитрович був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Сім’я змогла виїхати із захопленого міста лише наприкінці квітня, провівши в окупації майже два місяці. Їхали машиною сестри Юрія, потрапили під обстріл — передню машину спалили «Градом», та все ж вирвалися та якось примудрилися дістатися перших українських блокпостів.
На вільній території поїхали до Бердичева, рідного міста Олени, міста, де вони познайомилися та жили з чоловіком до війни, де народилася Карина. І ось не пройшло й місяця, як їй зателефонували й запросили до міської ради, де в урочистій обстановці вручили орден Юрія…
P.S. Цей матеріал був підготовлений і мав вийти кілька днів тому, але не хотілося розповідати про людину, не показавши обличчя самої людини… А фотографій Юрія Пентели в сім’ї не залишилося. Адже, виїжджаючи через блокпости рашистів, дружина з донькою мусили видалити зі смартфонів усі фото задля безпеки, а весь сімейний фотоархів залишився у Херсоні. Зв’язатися телефоном із тимчасово окупованим містом майже неможливо. Тож Олена писала сусідці, якій залишила ключі від помешкання, у соцмережі, потім чекала, коли там з’явиться інтернет, і довго завантажувала ці кілька фотографій — наразі всі світлини, що залишилися від щасливого довоєнного життя сім’ї Пентел…
