Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
«Привіт, кохана, я живий! Не хвилюйся!» – 19 січня 2015 року Сергій востаннє зателефонував дружині Катерині. А 20 січня, не дочекавшись дзвінка, вона зателефонувала сама. У відповідь почула голос російською: «Он больше не вернется». Пізніше з’ясувалося: того ж дня БТР, в якому Сергій Зулінський із побратимами здійснював штурм, врізався у будівельні конструкції Донецького аеропорту і вибухнув. Загинуло шестеро… Трохи більше ніж за рік Катерина − дружина Сергія − отримала три свідоцтва: про одруження, про народження донечки та… про смерть коханого.
Вінничани вирішили вшанувати земляка, відкривши виставку про полеглого кіборга Сергія Зулінського у місцевому музеї. Там розмістили на чотирьох стендах його фото, документи, численні нагороди й газетні вирізки з новинами про нього. А поряд із речами поклали кулі й гільзи від снарядів.
– Пам’ятаю той день, коли сину прийшла повістка. Дуже плакала, місця собі не знаходила. Але він сказав, що піде захищати Батьківщину, бо любить її так, як і мене, − зі сльозами на очах розповіла мати загиблого. — У 2015 році, 20 січня, ми дивилися телевізор. У новинах передали, що «взяли» аеропорт. Син на зв’язок вже не виходив. Від того дня почали пошуки, аж поки наприкінці квітня нам не повідомили: треба їхати в Дніпро на впізнання тіла.
На відкриття виставки прийшов і побратим Сергія Зулінського – Андрій Дедічев. Вони разом служили в аеромобільній бригаді.
— Добре пам’ятаю 20 січня, ситуація була дуже напружена, − пригадує Андрій. − Аеропорт був розбитий майже вщент. Усіх хлопців тоді мобілізували на «прорив», щоб відтягувати поранених, забирати рештки. Але не вийшло. Хлопці потрапили в засідку і загинули. Але полягли героями, бо йшли на порятунок побратимів.
Трепетно, але з дитячою цікавістю до речей батька підходила Злата. Коли татко загинув, їй було всього 7 місяців. Нині вона хоч і не надто доросла, та по очах видно, що все розуміє. Пам’ять про подвиг батька житиме вічно.
