Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Головний сержант Максим з 27-ї артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського служить з 2016-го року.
Історія бійця була оприлюднена 22 квітня на сторінці бригади.
У роду Максима не було професійних військових, лише медики. Максим пройшов строкову службу, на якій зрозумів: гармати — це його стихія. Навіть коли прийшов час повертатися додому, він, командир гармати, затримався ще на рік, ніби відчуваючи, що ця сторінка його життя ще не дописана.
Потім був цивільний період: переїзд до обласного центру, робота на заводі у м. Суми. Але у 2016 році цивільний костюм остаточно поступився місцем пікселю. Максим підписав контракт із 27-ю бригадою.
«Тоді вже тривала АТО, і я вирішив: хтось має виконувати цю роботу. Мав досвід за плечима, розумів, що до чого. Не буду лукавити, фінансовий бік теж відігравав роль, але головним було відчуття потреби там, де гаряче», — згадує Максим Миколайович.
Далі були ротації — Донеччина, Запоріжжя.
Повномасштабне вторгнення він зустрів під Харковом. Небо гуло від ворожої авіації, земля здригалася від вибухів, а 25 лютого підрозділ Максима зробив свій перший залп по ворогу. Тоді він став першим у відліку тисяч наступних.
Харківщина стала для них школою виживання. По українських позиціях летіло все: від «Іскандерів» до касетних боєприпасів «Торнадо».
«Одного разу ми виходили колоною, а над нами постійно висів ворожий безпілотник. Зупинитися — означало загинути. Тільки-но пригальмуєш — приліт. Тоді нам пощастило, вискочили без втрат», — розповідає Максим.
Але війна — це не лише фарт, а й гіркі уроки. Були зради місцевих колаборантів, які за гроші здавали наші координати, була кров побратимів.
Артилеристи вчилися маскуватися, ставати невидимими, працювати на виснаження, коли за добу доводилося по кілька разів виїжджати на позиції, відстрілюватися і знову летіти на перезарядку.
Сьогодні він — головний сержант. Це посада, де відповідальність вимірюється не так статутом, а й життями людей.
«На війні кожен відповідає за результат, навіть рядовий солдат. Але мені, можливо, трохи легше через досвід. Я знаю смак сержантського хліба. На початку повномасштабної, коли не вистачало досвідчених рук, доводилося просто ставати поряд і робити все самому. Коли бійці бачать, що головний сержант працює нарівні з ними, вони ніби заряджаються його енергією, починають викладатися на повну», — каже Максим.
Як повідомляла АрміяInform, пілоти 27-ї артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського щоденно проводять пошук цілей у тилу ворога.
