Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
29 квітня 1918 року стало однією з найважливіших дат в історії української державності початку ХХ століття. Цього дня 104 роки тому відбулися аж три знакові події, про які розповімо окремо.
Підняття синьо-жовтих прапорів над кораблями Чорноморського флоту
Невдовзі після проголошення незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року російський Чорноморський флот (як військовий, так і транспортний) оголошувався флотом УНР, хоча на початку 1918 року в містах Північного Причорномор’я та Криму вся місцева влада була захоплена більшовиками.
Але поразки червоних військ в Україні у березні-квітні значно послабили більшовицьку владу на Кримському півострові. 22 квітня до Криму з боями прорвалася група полковника Армії УНР Петра Болбочана. Члени Української Чорноморської Громади отримали змогу вийти з підпілля й діяти сміливіше — в Севастополі з’явилася українська агітація.
За тиждень контрадмірал Михайло Саблін, який обійняв посаду командувача Чорноморського флоту, наказом по флоту оголосив:
«…Всі судна, портове майно, які перебувають у портах Криму, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори».
Це рішення було ухвалене з урахуванням підсумків делегатських зборів на лінкорі «Воля» та настроїв української більшості команд. Проти виступили лише делегати мінної бригади, де зосереджувалася найбільша кількість прихильників більшовиків, які на знак протесту залишили зібрання.
Тож 29 квітня 1918 року до 6-ї години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські. Штабний корабель «Георгій Побідоносець» стояв під сигналом «Обійняв командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін».
У квітні 1919 року Морське Міністерство УНР оголосило 29 квітня днем Свята українського державного флоту й водночас Святом українського моря. Ця пам’ятна дата відзначалася з перервами у 1919-1991 роках за межами радянської України.
Ухвалення Статуту про державний устрій, права й вільності УНР
«Відновивши своє державне право, яко Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною», — саме так розпочинався документ, ухвалений Центральною Радою в останній день її роботи. Цим документом був Основний Закон УНР.
читайте також:
Конституція проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність Української Народної Республіки. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.
Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі, проголошувалися рівними у своїх правах. Їм гарантувалися всі права і свободи, як-от: свобода слова, друку, совісті, обирати й бути обраним (активне й пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо.
Від часів Пилипа Орлика (1710) це була перша Конституція України, що була ухвалена законодавчим органом. Щоправда, втілити її в життя не вдалося. Того ж дня в Києві відбувся державний переворот.
Заснування Української Держави
29 квітня 1918 року в Києві понад 6 тисяч делегатів Всеукраїнського хліборобського конгресу проголосили нащадка гетьманського роду, генерал-лейтенанта Павла Скоропадського гетьманом усієї України. У Софійському соборі єпископ Никодим (Кротков) здійснив миропомазання гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади.
Відповідно до цього документа, Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їхніх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». Також було оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки.
Українська Держава на чолі з Гетьманом зі столицею в Києві проіснувала до 14 грудня 1918 року. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалося на союз із Кубанню, Кримом та Доном. Політику керівництва підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, надали Україні військову підтримку.
Сім з половиною місяців Української Держави були періодом соціального та громадського спокою. Історики констатують факт економічного піднесення України цього періоду. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії. Поступово було відроджено залізничний рух.
Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури: універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр тощо), створено Міністерство народного здоров’я та опіки. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників.
Розбудовувалися збройні сили Української Держави замість демобілізованих військових підрозділів Центральної Ради. Універсалом гетьмана відновлено стан українського козацтва. Крім того, створено Генеральний штаб та штабні структури у восьми територіальних корпусах. До збройних сил намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували «безумовну відданість ідеї незалежної України».
Влітку 1918 року в армії України введено погони та військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козацька військова школа — Академія Генерального штабу.
Але ахіллесовою п’ятою гетьманської влади стало земельне питання. Скоропадському так і не вдалося його розв’язати, що стало причиною численних антигетьманських виступів.
Після поразки держав центрального блоку в Першій світовій війні, 14 листопада 1918 року гетьман Скоропадський під тиском Антанти підписав Акт федерації, яким зобов’язувався об’єднати Україну з майбутньою небільшовицькою російською державою. Цей документ підсилив опозиційні настрої в суспільстві та пришвидшив повалення влади гетьмана.
