Потім були запеклі бої в Маріуполі, важкий прорив і тривалий вихід до своїх з оточення. Сьогодні полковник Олег Грудзевич — заступник командира 43-ї окремої механізованої бригади….
Полковник Роман Грищенко — командир однієї з бригад ТрО ЗСУ, що боронить Харківщину. Він — кадровий український військовий. Свого часу закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, потім — військово-юридичний факультет Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Розпочав офіцерську кар’єру на посаді слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону. Обіймав різні посади в органах військової прокуратури. У березні 2020 року, звільнившись із військової служби, обійняв посаду голови Сумської обласної державної адміністрації. До широкомасштабного вторгнення пан Роман успішно вів власну справу, але 24 лютого цього року повернувся до лав ЗСУ.
Авторка матеріалу зустрілася з офіцером, аби поставити запитання щодо боротьби підпорядкованих йому підрозділів ТрО з російськими окупантами на Харківщині.
— Пане Романе, розкажіть, як для Вас розпочалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну? Коли Ви повернулися до лав Збройних Сил України?
— Перші десять днів я брав активну участь в обороні Києва на посаді звичайного стрільця-оператора. Згодом отримав завдання від вищого керівництва щодо формування нової бригади ТрО з метою посилення обороноздатності регіону. Військова частина формувалася у вкрай складних умовах, коли, в прямому сенсі слова, навколо рвалися ворожі снаряди, але нам вдалося успішно виконати завдання в найкоротший термін.
— Які проблеми виникали на цьому етапі? Охочих вступити до тероборони було достатньо?
— Охочих було й так задосить, вистачило б ще на одну бригаду. Але основна проблема у формуванні частини в тому, що не можна було показувати людей, їхні скупчення. І я вдячний особисто начальнику Харківського гарнізону, а також комісару Харківського ОТЦК та СП за оперативну та злагоджену роботу в цьому напрямі.
— Коли бригада розпочала виконувати завдання за призначенням?
— Формування підрозділу розпочалося на початку березня, а вже на третій день ми виконували завдання за призначенням.
— Якщо говорити про особовий склад, у процентному співвідношенні скільки людей у бригаді мають бойовий досвід?
— Понад третина людей пройшли російсько-українську війну та інші гарячі точки, решта, хоча й не брали участь в бойових діях, але вкрай мотивовані та швидко навчаються військовій науці.
— А як саме відбувається навчання тих, хто не має за плечима досвіду поводження зі зброєю?
— У бригаді навчаються всі: новачки вивчають основи військової науки, а ті, хто мав бойовий досвід, — опановують нові дисципліни, наприклад ППО. Майже щодня відбуваються стрільби, тренування, вишколи. До підготовки особового складу ми залучаємо викладацький склад харківських ВВНЗ — найкращих в Україні!
— А як вдається залучати особовий склад до навчань та одночасно виконувати бойові завдання?
— По черзі, після чергувань знімаємо людей з місць несення служби — по два-три взводи. Повторюся, вони всі дуже вмотивовані, не скаржаться. Але зауважу, що більше половини особового складу завжди стоять в активній обороні.
— Поділитеся секретом, як вдалося так швидко побудувати оборону навколо міста, облаштувати місця несення служби?
— Завдяки повній взаємодії з головою Харківської обласної ВЦА та м. Харкова. Місцева влада допомагала буквально в усьому — від техніки до залізобетонних конструкцій та деревини. Крім того, містяни теж дуже злі на ворога — пропонують допомогу на кожному кроці. Бувало таке, що не тільки надавали техніку, а й ще і самі допомагали облаштовувати позиції буквально під обстрілами. Тепер, якщо орки зроблять спроби захопити місто, їм для цього потрібно буде в рази збільшити кількість сил та засобів. Крім того, не останню роль відіграє діяльність в тилу ворога добровольчих формувань територіальних громад — якщо просто, партизанські загони, які ускладнюють дії ворога та деморалізують його. Багато про це поки що говорити не можу, але зазначу, що працюють вони дуже дієво!
— Поділіться особливостями бою, який ворог веде на Харківщині.
— Нічого нового — вони, на відміну від нас, прикриваються цивільним населенням, облаштовуючи позиції та гатячи по нас, зокрема, з РСЗО, встановленої в населених пунктах. Намагаючись окупувати Харківщину, вони зайвий раз підтвердили це. На відміну від нас, вони воюють з народом. Ми ж воюємо з їхньою армією. Тому не завжди можемо відповісти на їхній вогонь, адже розуміємо — попереду них будинки людей, наші громадяни. Але як тільки відбувається будь-яке переміщення ворожої техніки, наша кара настигає їх — ми за ними постійно наглядаємо!
— Є інформація, що на Харківський напрямок прибули ворожі підрозділи, які чинили безчинства в Київській області, вбивали та ґвалтували цивільне населення… У соціальних мережах українці обговорюють, що їх не можна полонити, а слід знищувати на місці. Яка ваша думка з цього приводу?
— Ми не будемо уподібнюватися оркам, діятимемо виключно в рамках міжнародного законодавства. Вони понесуть покарання в Гаазі. А ми залучимо всі сили й засоби, аби вони дожили до того моменту…
— Ми побачили в Бучі, як російські солдати навмисно вбивали людей. Що відбувається на території нашої області, яку ми зараз не контролюємо? Надходять сигнали, що росіяни мобілізують чоловіків-громадян України проти нас. Це так?
— Безумовно і на жаль, вбивства цивільних на тимчасово окупованих територіях Харківської області відбуваються, адже москалі прийшли на нашу землю знищувати українську націю. Це відбувається скрізь. Щодо мобілізації чоловіків — громадян України — у нашій зоні відповідальності таких сигналів поки не помічено.
— Так звані загони кадирівців є в області? Інші іноземні найманці? Які вони в бою?
— «Тік-токерська» армія була неподалік від Харкова, але їм дуже не сподобався прийом, який ми їм надали. Замість квітів вони отримали кулі та снаряди. Після чого були вимушені шукати інші сцени для зйомок. Наприклад, Маріуполь.
— Генеральний штаб ЗСУ щодня звітує про знищену російську техніку. Хотілося б узнати, скільки одиниць знищила саме ваша бригада. Хоча б орієнтовно. Що відбувається з трофейною технікою?
— Стосовно техніки скажу так: ми знищили її в рази більше, ніж вони в нас. Це я говорю навіть не про рази, а про десятки разів… А трофейну техніку ми передаємо на користь лінійних військових частин. Нею вже зараз користуються окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка та «Холодний Яр». Але тепер, через зміни в законодавстві стосовно ТрО, багато чого будемо залишати й собі.
— А волонтери допомагають бригаді?
— Так, вони дуже допомагають! Медикаменти, засоби захисту, елементи спорядження — ми їх вдячні за це. Але й ми у відповідь допомагаємо їм — наприклад, допомагаємо доставити гуманітарку в найбільш небезпечні райони Харкова.
— Після перемоги Ви би залишили структуру ТрО в тому вигляді, в якому вона є нині, чи щось би змінили?
— Можливо, вніс би деякі зміни до чисельності та спеціалізації окремих підрозділів щодо штатних засобів, адже ТрО почала виконувати непритаманні їй завдання. Тому потрібно трохи інакше нас озброювати. Але це все вже наразі доопрацьовують на законодавчому рівні.
— Що б Ви побажали жителям області й усієї України? Про що б попросили? Як цивільне населення може допомогти органам влади та ЗСУ?
— По-перше, вберегти своє життя. По-друге, там, де це можливо — працювати, повноцінно платити податки аби наповнити бюджет, підтримати в такий спосіб економіку України. А там, де наразі тривають бойові дії, — допомагати тим, хто нині не може попіклуватися про себе, та не заважати ЗСУ перемагати ворога. Дотримуватися комендантської години: її не просто так запровадили. Ми, наприклад, не можемо піддавати небезпеці людей, якщо ті перебувають на вулиці в той час, коли переміщуємо військову техніку.
