Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Вже восьмий рік, відколи почалася російсько-українська війна, волонтерська група при Національному музеї літератури України створює маскувальні сітки, камуфляжні костюми та інше військове спорядження для українських захисників. Про особливості сучасного волонтерства в місті, яке вважають «колискою» Незалежності України, розповідає спеціально для АрміяInform координаторка «Музейних бджілок» Мар’яна Степанова.
Довідково. Національний музей літератури України береже та пропагує у світі пам’ять про Великих Українців — дисидентів минулого сторіччя. Багато хто з них, на думку співробітника музею Наталії Кучер, поклали за українську ідею не лише свій талант, а й життя. Їхню боротьбу за Незалежність Батьківщини проти озброєних українофобів з Московії на сьогодні продовжують українські військові. Але вони самі потребують захисту та підтримки з боку українського суспільства. Одне з таких дієвих, але простих у виробленні засобів збереження життя та здоров’я військових — маскувальні сітки.
З волонтеркою Мар’яною Степановою я зустрівся на її, власне, другому робочому місті. Вона чекала мене, щоб дати інтерв’ю, на технічному поверсі музею біля величезної дерев’яної рами з маскувальною сіткою. Сітка була наполовину заплетена зеленими стрічками, що здивувало мене. На календарі зима, а сітка вкрита зовсім не білими клаптиками. Не чекаючи мого запитання, Мар’яна відразу пояснила:
— Військові стверджують, що такі сітки більш універсальні. Тому нам знову замовили саме зелену, хоча надворі лежить білий сніг. Зимова сітка минулого тижня вже поїхала до наших дорогих замовників. Там, на передовій, хлопцям, так би мовити, видніше, що й коли замовляти, бо від наших сіток залежить їхня безпека на війні, хоч, утім, і дивно звучать ці два слова поруч — безпека і війна.
Після такого оксиморону Мар’яни я одразу відчув творчу атмосферу закладу культури з літературним напрямом. Вирішив, що моє перше запитання потрібно присвятити саме мові, словам, а точніше — назві волонтерської групи, яку підтримав колектив профільного музею.
— Місце, пов’язане з національним спротивом кремлівським катам, мало б надихати на більш патетичну назву, ніж та лагідна, яку ви обрали: «Музейні бджілки». Мар’яно, що вона символізує для вас?
— «Музейні бджілки» — це влучна метафора, яка відображає наше ставлення до волонтерської справи. Учасники нашої групи, як працелюбні комашки, без всілякого примусу, завзято мозолять руки по декілька годин на день. Кожен із нас виконує свою роль у нашому дружньому волонтерському музейному «вулику». Дівчата роками, як ті «божі мухи», саме так колись називали медоносних комах, виявляють свою самовідданість та завжди, як бджілки, знаходять дорогу «до дому» — до музею. На жаль, п’ятеро наших вже «відлетіли» у найкращій світ… Говорять, що робочі бджоли помирають, коли зношуються їхні маленькі крильця. Ті, хто «відлетів» від нас, віддали свої останні роки саме волонтерству. Вони робили свою справу не лише руками, а й своїм великим серцем.
— Бо вони знали, для кого створювали всі ці маскувальні засоби, це так, Мар’яно?
— Українські військові надсилали та продовжують надсилати нам світлини. На них те, як працює продукція, яку ми сплели. Ми бачимо, наскільки ефективно наші сітки, маскувальні костюми для снайперів, розвідників, зв’язківців тощо, а також балаклави забезпечують непомітність і військових об’єктів, і самих хлопців. Ми враховуємо це в нашій подальшій роботі, щоб якнайкраще захистити від ворожих обстрілів… самих захисників.
«Від наших сіток залежить їхня безпека на війні, хоч, утім, і дивно звучать ці два слова поруч — безпека і війна»
Серед «бджілок» є ті, хто спочатку звернувся до групи із замовленням. Наприклад, просили зробити костюм для сина, який захищав Батьківщину на Сході. Згодом вони вирішили самі приєднатись до нашої волонтерської справи. А є й такі, хто з патріотичним запалом прийшов до Національного музею літератури України та, дізнавшись про нас, також став членом нашої «бджолиної сім’ї».
— Ви назвали військових Збройних Сил України замовниками своєї продукції, але мова ж не йде про гроші?
— Так, ви праві — ми робимо маскувальні засоби лише «на замовлення». Вони покривають багато різноманітних об’єктів та мають індивідуальні розміри. У нас велика черга, тому наша безкоштовна робота вже давно перетворилась на безперервний процес плетіння «на замовлення». На фронті постійно чекають наших подарунків. Наприклад, одну маскувальну сітку виготовляємо тиждень або два — залежно від кількості людей або режиму роботи музею. На терміни виконання замовлення, як ви розумієте, впливають різні обставини.
— Скільки таких «подарунків» на фронт вже виготовила та надіслала ваша волонтерська група від часу свого народження, з грудня 2014 року?
— За весь термін існування наших «Музейних бджілок», було створено 275 сіток, не рахуючи ту, яку ви тут бачите. Маскувальних костюмів типу «кікімора» ми виготовили теж більш ніж 200. Балаклави навіть не рахували, але не менше півтисячі.
Нині спілкування з нашими захисниками та відправка замовлень на передову стали набагато простішими. Покращився мобільний зв’язок. Доставка забирає вже набагато менше часу, якщо порівнювати з періодом початку російсько-української війни. Тому, сподіваюсь, що для усіх волонтерів зекономлений час також піде на створення нових «подарунків» для Збройних Сил України.
— Що змінилось, Мар’яно, на ваш погляд, в організації волонтерства з часів Майдану за ці роки збройного захисту суверенітету та незалежності України?
— Волонтерство стало більш структурованим. Наприклад, раніше доводилось шукати волонтерський транспорт, якій довіз би плетені подарунки до наших захисників на передову. А сьогодні турботу про безкоштовний поштовий сервіс для волонтерів взяла на себе «Нова пошта». Слід зазначити, що інколи доставка відбувається, все ж таки, за старою схемою: українські захисники самі приїздять за замовленнями до нашого «головного офісу» у Музей Івана Гончара.
«Військові надсилають нам свою списану форму, яка, так би мовити, продовжує «служити у війську» в наших плетених виробах»
Волонтерська група активно співпрацює з Національним центром народної культури, відома як «Вежа над Дніпром». Вона координує наші спільні зусилля, які дійсно нагадують злагоджені дії всіх членів бджолиного рою. «Вежа над Дніпром» веде «чергу замовлень», забезпечує «Музейних бджілок» основою для плетіння, ділиться з нами за необхідності клаптиками матеріалу різних кольорів та розмірів. До речі, самі військові надсилають нам свою списану форму, яка, так би мовити, продовжує «служити у війську» в наших плетених виробах. На жаль, черги за нашими маскувальними засобами не зникли за ці роки, а волонтерів, за моїми спостереженнями, дійсно, стало менше.
— На камуфляжній сітці, яку ви плетете, закріплено гасло «Війна триває…». Для кого воно, невже для тих, хто втомився допомагати українським захисникам?
— Це складне питання, яке не має спрощеної відповіді. Раз на рік, напередодні новорічних свят, ми закуповуємо цукерки для дітей загиблих воїнів, для дітей поранених ветеранів російсько-української війни. Ми вдячні людям, які захистили та продовжують захищати наших дітей. Ми маємо постійне бажання віддячити їм, хочемо потурбуватись про дітей наших Героїв. Ми також даруємо їхнім дітям книжки, одяг, взуття, іграшки…
Я відчуваю, що між нами є міцний зв’язок, як між рідними людьми. Ці подарунки ми надсилаємо нібито своїм далеким, але дуже дорогим родичам…
«Вони робили свою справу не лише руками, а й своїм великим серцем»
Але уявіть собі, на восьмому році російської збройної агресії до нас стали підходити відвідувачі музею, свідомі, патріотично налаштовані люди з неочікуваними запитаннями; «Це ви плетете для вертепу? Ви готуєте декорації до якої вистави?». Люди, які живуть у мирному повсякденному житті, відвикли тримати в голові думку про ціну своєї безпеки, ціну спокійного відвідування закладів української культури.
— Як вони реагували на ваші пояснення щодо призначення маскувальних сіток або «кікімор»?
— Були серед них такі, що відверто дивувались потребі держави у волонтерах, що плетуть маскувальні сітки. Ті, хто забажав приєднатись до нашої справи, приносили матеріал для плетіння, надавали грошову допомогу на придбання подарунків для дітей військовослужбовців, передавали через «Музейних бджілок» гостинці на фронт.
Ми вдячні насамперед нашім захисникам! Вдячні всім тим, хто долучився до нашої спільної волонтерської справи, хто підтримував нас більше ніж 7 років. Від імені «Музейних бджілок» керівництву та співробітникам Національного музею літератури України хочу публічно висловити найщиріші слова поваги за їхню незмінну патріотичну позицію, за небайдужість. Дякую за дах над головою, за підтримку, розуміння. Ми разом рухаємось до перемоги!
«Люди, які живуть у мирному повсякденному житті, відвикли тримати в голові думку про ціну своєї безпеки, ціну спокійного відвідування закладів української культури»
Я подякував координаторці волонтерської групи Мар’яні Степановій за відверту та цікаву бесіду й подумав, що назва «Музейні бджілки» відображає сьогоднішній стан не лише цієї патріотичної спільноти, а й усього українського суспільства. Генетично відчуваючи, хто свій, хто чужий, воно згуртувалось навколо ідеї національного спротиву російському агресору. Приклади жертовності в минулому та в сьогоденні проявили найкращі якості відомих або навпаки — непублічних національних героїв нашого «українського вулика». Якщо одна волонтерська група змогла створити маскувальних засобів загальною площею з майдан Незалежності, то зусилля всієї України, безперечно, приведуть усіх нас до перемоги.
Фото автора та з архіву Мар’яни Степанової
