Військові нагороди різних українських історичних формацій, своєю чергою, стали основою оновленої нагородної системи. Система почесних нагрудних знаків Головнокомандувача Збройних Сил…
Доля Юрія Хмельницького химерна, дивовижна і переповнена надзвичайними поворотами, які не могли бути очікуваними навіть для сина засновника української козацької держави. Двічі він був обраний Гетьманом цілою нацією і визнаний нею, що гідний того; але двічі ж він був позбавлений тієї гідності в інтересах тієї ж нації. Згодом ще два рази піднесений був на Гетьмана двома монархами, але могутність обох не змогла утримати його в тому статусі. Усе життя та навіть смерть його – гра мінливої фортуни.
Заповіт батька
«Син твій Юрій нехай наслідує місце і гідність твою!..» − звернулись до Богдана Хмельницького полковники Війська Запорозького. Він, подякувавши їм за таку до нього пошану, сказав, що син його надто молодий, щоб взяти на себе важку державну справу. Присутні всі запевнили старого в безпідставності його побоювань: адже Юрію допомагатимуть добрі радники, яких гетьман може вибрати сам.
Хмельницький «з упертого наполягання присутніх, погодився на їх волю». Запросивши до себе Юрія, передав йому клейноди, печать та документи. Так, 6 квітня 1657 року на козацькій раді в Чигирині молодий Хмельниченко був урочисто проголошений наступним Гетьманом.
Коли через кілька місяців Богдан помер, уся Україна оплакувала його, як рідного батька. Люди голосили: «Хто ж тепер пожене ворогів наших і захистить нас од них? Згасло сонце наше, і ми зосталися в темряві на поталу вовкам ненажерливим!..»
читайте також:
Чи то 16-річний спадкоємець булави був не готовий очолити державу, чи інтриги старшини змусили його зректися гетьманського уряду «задля продовження навчання в Київському колегіумі», але на старшинській раді, яка відбулася 23 серпня 1657 року, гетьманом було обрано Івана Виговського, який був опікуном Хмельниченка.
Гетьман і чернець
Уже через два роки незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з Іваном Богуном об’єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. 11 вересня 1659 року на Раді в Германівці під Києвом Юрія Хмельницького обрали Гетьманом, а за пару тижнів у Білій Церкві підтвердили його повноваження.
Щоправда, брак політичного і військового досвіду давався взнаки. 17 жовтня 1659 року в Переяславі, в оточенні московського війська, 18-річний Гетьман змушений був підписати нові «Переяславські статті», які суттєво обмежували суверенітет козацької держави та дозволяли постійне перебування в Україні московських військ.
Однак недовго москалі тішилися. Уже через рік Юрій Хмельницький переходить на бік поляків і розриває другий Переяславський договір, а московське військо змушене було капітулювати під Чудновим. Але остаточно перемогти Москву Хмельницькому не вдається. Лівобережні сепаратисти – Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки, а також московське військо виступили проти гетьмана. Юрій Хмельницький, як відомо, був людиною великих моральних чеснот і не зміг бути вождем у інспірованій Москвою братовбивчій війні, в якій на боці Москви виступив навіть його дядько Яким Сомко.
У Корсунському монастирі Святого Онуфрія, який був резиденцією Митрополита Діонісія Балабана, зрікшись гетьманства, Юрій Хмельницький прийняв у січні 1663 року чернечий постриг. І постригав його сам Митрополит, який невдовзі пішов зі свого земного життя. Будучи вже ігуменом Ірдинського монастиря Успіння Богородиці, Юрій, а після постригу Гедеон, не переставав проводити антимосковську агітацію і підтримувати антимосковську діяльність урядів Війська Запорозького. Через це московська історіографія ненавидить його і до сьогодні виливає на нього потоки бруду.
читайте також:
1664 року польське військо під командуванням Стефана Чарнецького захопило Київського митрополита Йосифа Тукальського та Юрія Хмельницького. Вони були відіслані як в’язні в Мальборкський замок. 29 листопада 1665 року обидва підписали у Варшаві присягу на вірність королю та Речі Посполитій.
Ян Казимир знову проголосив його Гетьманом, щоб утихомирити повсталий український народ, одначе, повернувшись до Війська Запорозького, Юрій визнав владу Петра Дорошенка.
читайте також:
У 1669-му Хмельницький полишив монастирські справи й поринув у політичну боротьбу, підтримавши противників гетьмана П. Дорошенка – «ханського гетьмана» Петра Суховієнка та уманського полковника-колаборанта Михайла Ханенка. Війська «опозиції» зазнали поразки, а під час втечі під Уманню на них вдарила Білгородська орда і захопила в полон Ю. Хмельницького. Його було ув’язнено в Акермані (нині – Білгород-Дністровський), а потім за рішенням Гетьмана Петра Дорошенка – доправлено у Стамбул, де перебував у фортеці Єдикуле. Під час спроби втечі, організованій йому запорожцями 1675 року, він був впійманий і засуджений до страти, але Патріарх константинопольський Партеній IV на прохання запорожців випросив йому помилування і переконав османів у доцільності підтримати його на гетьманство.
Юрія Хмельницького висвятили на Українське князівство єрусалимський та константинопольський патріархи
Як засвідчував секретар французького посольства у Стамбулі де ла Круа, Константинопольський патріарх після отримання звістки про капітуляцію Петра Дорошенка запропонував турецькому урядові проголосити Юрія Хмельницького «Князем Сарматським і Гетьманом Козацьким на підставі договорів Портою та іншими державами гарантованих». Спочатку Юрій Хмельницький, який був пригнічений довгими роками ув’язнення, відмовлявся від пропонованої йому ролі, однак незабаром «він дослухався до переконань патріарха й товмача, які повідомили йому, що він не може порушити наказ великого правителя, не прирікши себе на смерть, а грецьку церкву на велике приниження».
Інший сучасник тих подій, російський військовий інженер, шотландець Патрік Гордон, залишив такі свідчення: «Великий султан… звелів патріарху Єрусалимському дати дозвіл Юрасю Хмельницькому покинути монастир, возвеличив його у князі України і в гетьмана, віддав йому всіх полонених, захоплених у 1674 році, коли [султан] захопив Умань і Ладижин. З оними, кількістю 5000, Хмельницький перейшов Дністер і мав отримати з Кам’янця гармати і бойові припаси…».
Доктор історичних наук Тарас Чухліб вважає, що єрусалимський і константинопольський патріархи висвятили Ю. Хмельницького на князя Сарматського. Тим паче, що усі свої універсали до українського населення він підписував титулом, який розпочинав з означення «Милостю Божою», що прямо свідчило про легітимацію його світської влади тогочасними церковними ієрархами.
Чигиринські походи
Перший наступ почався 29 червня 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100—120 тис. вояків під проводом Ібрагіма Паші) взяло в облогу Чигирин. Ця облога була невдалою.
Наступного літа успіхи османів і Хмельницького були більш значними. Під владу Гетьмана, резиденція якого розмістилася у місті Немирів, переходить уся південна Україна. А колишня столиця – Чигирин – була спалена.
У 1678–1679 роках для того, щоб ускладнити положення османів та військ Юрія Хмельницького на Правобережжі, лівобережний гетьман-сепаратист Іван Самойлович за наказом московської влади проводить «Великий згін» − насильне переселення мешканців правобережних містечок на Лівобережжя. І це мало ефект – Ю. Хмельницький так і не наважився здобувати Київ та Лівобережжя. До того ж став часто впадати в депресію, жорстоко придушував найменший спротив, страчував навіть найближчих сподвижників…
читайте також:
Уклавши з Московією Бахчисарайський мир у січні 1681 року, османи відкликали Хмельницького до Стамбула. Подальша його доля достеменно не відома. Існують версії, що його було заслано на один із островів у Егейському морі, де він після 14-річного ув’язнення помер паламарем у грецькому монастирі. За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок аж на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів. Мальтійські лицарі були непримиренними ворогами османів. Як він до них потрапив – був таємно вивезений чи захоплений у полон?
Ще один переказ розповідає, що у 1685 році він знову повернувся на Поділля, де був страчений на Турецькому мості в Кам’янці.
Окрім кількох явно карикатурних портретів Юрія Хмельницького, до нашого часу дійшла гравюра, на якій зображено 40-річного «Георгія Хмельницького, генерала козаків» − чоловіка з вродливим, мужнім обличчям, чорними вусами і розумними очима. На голові в нього козацька шапка з коштовною князівською короною – подвійним «гетьманським пером» − як символ володаря обох берегів Дніпра. За визначенням історика Сергія Коваленка, «український Гамлет» був справжнім героєм – послідовним борцем проти московського поневолення України.
