Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Експерти Центру оборонних стратегій провели круглий стіл, де запропонували законодавчі ініціативи щодо запровадження принципу «бойового імунітету» в Україні.
Показово резонансною у цьому контексті стала справа генерала Назарова, що довела необхідність системних змін у вітчизняній військовій юстиції. На закриття згаданого кримінального провадження знадобилось сім років. І ця історія дуже яскраво окреслила проблематику, що потребує негайного практичного вирішення. Першими своєрідний кейс із законодавчими ініціативами запропонували експерти Центру оборонних стратегій.
Отже, йдеться про певний виклик, що постав наразі як уже ментальний шлейф, який залишили у колективній свідомості офіцерської когорти перипетії судових розглядів справи генерала Віктора Назарова. Відповідь проста: їхні рішення, накази у бойовій та й не тільки обстановці можуть стати предметом кримінального переслідування з боку правоохоронних органів. І здебільшого через інкримінацію недбалого ставлення до військової служби. Головний ризик у тім, що слідство відбувається без докладного і фахового аналізу обстановки, в яких ухвалювалися командирські рішення та можливість будь-якої іншої альтернативи в конкретних бойових чи службових умовах. Це найстрашніше, коли у країні, що воює, офіцер чи й сержант під час бою чи в період планування операції буде ментально залежний від «кейса Назарова» й боятиметься брати на себе відповідальність. А тим паче — ризикувати собою і підлеглими, що просто неможливо повністю виключити у воєнних реаліях, остерігаючись прокурорських та судових оцінок своїх дій.
Офіційна інформація Державного бюро розслідувань свідчить, що більшість кримінальних проваджень у його розгляді стосуються військових злочинів. Упродовж останніх півтора року їх відкрито понад 250, фігурантам яких загрожує ув’язнення терміном від 3 до 7 років.
На думку генерала Віктора Назарова, закладені в законодавстві норми не відповідають дійсності: «Чинні норми права, якими наразі користуються під час вирішення питання притягнення до відповідальності командирів, є некоректними. Відповідно до них (ст. 42 „Діяння, пов’язане з ризиком“), „ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей“. Для військових це неприйнятно. Молодший сержант, який ухвалює рішення висуватися на блокпост чи ні, завідомо знає, що на тому боці працює снайперська група РФ і він розуміє, що хоча б одна людина може бути поранена або вбита».
Голова правління Центру оборонних стратегій Андрій Загороднюк зазначив, що це питання можна розв’язати шляхом імплементації нових принципів українського законодавства щодо відповідальності військових командирів, якій бракує правового врегулювання. Тому наразі військовий керівник перебуває під реальним ризиком потрапити під кримінальну відповідальність за ухвалення рішень в умовах бойових дій, у перебігу яких надзвичайно важко передбачити їхні наслідки.
Експерт додав, що не всі військові питання потрапляють під категорію військових злочинів у Кримінальному кодексі. А військовий суддя має бути спеціалістом не лише у військових злочинах, а й у військовій справі — розуміти, яким чином несуть службу військовослужбовці, як віддають накази і планують бойові операції. Тому Центр оборонних стратегій пропонує законодавчо визначити та врегулювати підстави, які виключають відповідальність військових командирів під час планування та безпосереднього проведення бойових операцій, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за наслідки застосування сили під час бойових дій, які неможливо передбачити. Йдеться про відповідні зміни до Кримінального кодексу України, Статуту Внутрішньої служби України та Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Власне, у ст. 1 Закону України «Про оборону України» пропонується закріпити термін «бойовий імунітет», а до статей 17 Закону України «Про оборону України» та 59 Статуту внутрішньої служби ЗСУ внести зміни, що зобов’язують військове командування й військовослужбовців дотримуватися норм міжнародного права та правил застосування сили під час відсічі збройної агресії проти України, збройного конфлікту, ведення бойових дій і участі в заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Звісно, що практичне втілення законодавчих новацій неможливе без упровадження повноцінної системи військової юстиції у складі юридичної служби ЗС України, військової прокуратури, адвокатури та військової поліції, а також судів.
У більшості держав західної демократії, де військові ризики значно менші, існує цілісна й надійна система органів військової юстиції, що дозволяє успішно відстоювати верховенство права і законність у військовій сфері. А принцип «combat immunity» («бойовий імунітет») обмежує відповідальність військового керівництва за наслідки наказів під час бойових дій, зокрема тих, що призводять до втрат серед особового складу чи пошкодження майна. В його основі розуміння того, що в умовах війни ризики можливо лише мінімізувати, а не повністю передбачити чи уникнути. Адже процес планування бойових дій є складним, що враховує безліч відомих та невідомих чинників, які виникають під час тієї чи іншої операції.
