Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Його прізвища немає в Українській радянській енциклопедії. Літературознавці тоталітарного режиму намагались замовчувати його постать до останнього. Добре, що він дожив до того часу, коли його ім’я з-за океану повернулося на рідну землю, яку він вимушено покинув у дні страшної веремії.
Василь Барка – митець із когорти українських письменників Америки. Цього видатного письменника-модерніста, літературознавця та філософа двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.
Його cправжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет. Талановитий письменник і поет, представник української діаспори у США народився 16 липня 1908-го на Полтавщині. З 1917 року навчався у Лубенському духовному училищі. Хлопець захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Закінчив Лубенський педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики. У 1928-му через конфлікт з місцевими партійними керівниками виїздить на Північний Кавказ, де вступає до місцевого педагогічного інституту.
У 1941- му добровольцем іде у народне ополчення
Василь не ховається від війни – йде добровольцем у «народне ополчення», хоча і має змогу звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 році його було тяжко поранено. Попри ризик, за поетом доглядали чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим червоноармійцям, а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився в живих після бою з німцями – «зрадники Батьківщини». Василь Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати зі сталінським режимом.
«Я пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов’язок, бо гітлеризм несе нищення народові…»
«Я був радянським патріотом. Я ненавидів сталінщину всіма фібрами душі, диктатуріат. Я вірив в ідеальний образ комунізму… Пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов’язок, бо гітлеризм несе нищення народові… Спочатку ми були в народному ополченні. А потім німці так швидко рушили на Кавказ, що нас вивели із казарм народного ополчення і влили в регулярну червоноармійську частину, яка обороняла підступи до Кавказу», – так згадував він ті часи.
У 1943 році оголошена мобілізація всіх чоловіків на роботи в Німеччину. Війна назавжди розлучає Василя Барку з сім’єю. У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. Після розгрому нацистів разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Аугсбурга в табір «Ділі» (для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Там поет почав перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 році.
Василь Барка був переконаний, що так, як судили німецьких фашистів, мають судити і комуністичний режим більшовиків
У 1950 році переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. У 1958-1961 роках Василь Барка писав роман «Жовтий князь», у якому розповів про жахіття Голодомору 1932-1933 років. За словами його сучасниці Віри Мелешко, він одним із перших заговорив про Голодомор як явище на українських землях.
– На одну з річниць цієї дати Василь Барка виступив із відкритим листом, у якому намагався збурити світ, Україну і СРСР, щоб вони теж відгукнулися на цю подію. Але у світі такі виступи були, а в «Совєтському» Союзі – повне мовчання, – згадувала Віра Анатоліївна. – У далекому 1958-му йому до рук потрапив зшиток, у якому людина фіксувала моменти голоду, що вона переживала. Тоді Барка вирішив написати про це у художній формі. Спочатку твір виходив у нього дуже художнім. Згодом Василь вирішив подати матеріал так, щоб цей його доробок слугував документом-свідченням у суді. Він був переконаний, що так, як судили німецьких фашистів, мають судити і комуністичний режим більшовиків.
Василь Барка стверджував: наслідки голоду страшні. Найперше він показав, що це справді геноцид і планомірне нищення нації. І доводив, що голод передається на генному рівні й вселяє людині почуття страху.
«Я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому».
Василь Барка і сам переживав голод: в Америці на нього ніхто не чекав. В одному з останніх інтерв’ю письменник наголошував: «Я приходжу до кінця днів своїх, не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора… Але щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки у світоглядних пошуках…»
Довідково. Нині в Полтаві на його честь перейменували одну з вулиць: від 20 травня 2016 року вулиця Щорса стала вулицею Василя Барки.
