Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Коли постало питання обирати майбутній фах, Марія Мартиненко, не вагаючись, подала документи до Гайсинського медичного училища, що на Вінниччині. Після закінчення навчального закладу з червоним дипломом молода спеціалістка рік працювала фельдшером на ФАПі, а потім у цивільних лікарнях. Водночас дівчина закінчила магістратуру Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича за фахом «біохімік».
А згодом життя закрутилося так, що Марія почала працювати терапевтичною медичною сестрою гастроентерологічного відділення тоді ще Вінницького військово-медичного центру Повітряних Сил. Через якийсь час уклала контракт на військову службу. Наразі старший сержант Марія Мартиненко – старша медична сестра клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. У лавах Збройних Силах України жінка вже майже 15 років.
– Як би, можливо, це не банально звучало, в армію мене привела любов до України. Мій чоловік колишній військовослужбовець, – говорить Марія. – Тож я завжди була готова за першим покликом стати на захист Батьківщини.
Так і сталося в травні 2014-го. Сержант Мартиненко вирушила на схід держави у складі першої ротації 59-го військового мобільного госпіталю. І допомогли медику не розгубитися в обстановці загальної невизначеності та швидко обжитися в польових умовах… навички, які здобула, займаючись бойовим гопаком.
– Звісно, що стосується робочих моментів, то в мене вже було достатньо досвіду, аби одразу по приїзду в Оріхове на Луганщині розпочати надавати медичну допомогу. Ба більше, до своїх обов’язків я ставлюсь як військовослужбовець: є завдання, і його потрібно виконати. Готова я була і до побутових, і до психологічних труднощів, адже на той час я вже кілька років освоювала мистецтво бойового гопака у Вінницькому осередку Міжнародної асоціації. Я неодноразово ходила у походи, тож жити і працювати кілька тижнів у наметах у полі, ночувати в спальних мішках для мене не було дуже важко.
На сході країни Марія Мартиненко доглядала прооперованих поранених, робила їм уколи, ставила крапельниці, вимірювала тиск – звичайна робота терапевтичної медичної сестри. А ще – упродовж десятків хвилин слухала розповіді воїнів. Ні, вони не жалілися, не плакалися, вони просто розказували про своє мирне життя, колишню роботу, родини, коханих… І про те, що назавтра вони повинні повернутися до строю та йти в бій…
– Був у нас хлопчина, років десь 20-ть, майже весь посічений осколками, я навіть джгут не могла зафіксувати, аби вколоти крапельницю. І вже глибокою ніччю чую, як він сидить і говорить, ледь стримуючи сльози, мамі телефоном, що з ним усе гаразд. А мати в нього була онкохвора, а він у неї один син. Пам’ятаю дівчину з «Айдару», яка просиділа всю ніч, практично на землі, біля ліжка пораненого побратима. Ми їй ще ковдру давали, аби не застудилася. Багато було 18-20-річних хлопців і дівчат, неймовірно сильних духом, справжніх, налаштованих будь-що боронити Україну.
А ще жінка відзначає і приємні моменти, які врізаються у пам’ять на все життя. Такою подією для Марії стала звичайна цукерка, якою її з подругою пригостив боєць зі Львівщини.
– Він біг до нас через все поле, побачивши білі халати. Сказав, що вдома в нього донька, така десь, як ми, за віком. І пригостив… льодяником. Ви навіть не уявляєте, якою смачною та солодкою була та розділена навпіл цукерка.
Удома на Марію чекали чоловік та 10-річний син Валерій. До речі, саме завдяки сину жінка і почала займатися бойовим гопаком. Адже спочатку в гурток відвели 6-річного Валеру, а вже потім до нього приєдналася мама. Марія має рівень майстерності «Жовтяк» і є чи не єдиною жінкою у Вінниці, яка може похвалитися вмінням застосовувати елементи козацького бою. Проте, як зізнається старший сержант, в гопаку для неї головне – не рукопашні техніки бою, а духовний розвиток, вивчення історії України та її традицій, зустрічі з однодумцями.
– Я навіть на сході держави продовжувала тренуватися, вставала зі сходом сонця о пів на четверту та робила фізичні вправи. Дивлячись на мене, дехто з колег зацікавився бойовим гопаком і по поверненні до Вінниці долучився до гуртка.
Сьогодні старша медична сестра Марія Мартиненко відповідає не лише за організацію роботи поліклініки та забезпечення її медикаментозними засобами. Від її професіоналізму залежить чіткість і злагодженість у роботі медсестринського персоналу всієї поліклініки.
