Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Славнозвісний опорний пункт «Зеніт», розташований неподалік ДАПу, є однією з ключових позицій між Авдіївкою та Опитним. До початку масштабних бойових дій поблизу Донецька саме тут дислокувався один із зенітних ракетних дивізіонів Донецького зенітного ракетного полку. Перебуваючи в оточенні понад 4 місяці особовий склад частини обороняв свої позиції, не здавши жодного метра території. Учасником тих подій був і нинішній п’ятикурсник Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба старший сержант військової служби за контрактом Денис Богатир.
Присягу не зрадимо!
Коли Росія розпочала гібридну війну на сході України, Денис проходив строкову на посаді водія-електрика зенітного ракетного дивізіону, який дислокувався поряд із Донецьким аеропортом. На той час основні сили підрозділу перебували на навчаннях поблизу Дніпра, а тому чисельність дивізіону налічувала трохи більше ніж 25 осіб – переважно строковиків. Весною 2014 року, коли в самому Донецьку відбулося захоплення ключових об’єктів, під частину почали прибувати активісти так званої самооборони з пропозиціями перейти на їхній бік.
– Спочатку під наше КПП приїхали три мікроавтобуси, з яких вийшли жінки та кілька озброєних автоматами чоловіків у балаклавах. Жінки почали вимагати відпустити їхніх дітей з частини та спробували прорватися на територію. Нам довелося зробити кілька пострілів у повітря, після чого вони полишили свої наміри та поїхали в сторону Донецька. Пізніше було ще два подібних візити озброєних чоловіків без розпізнавальних знаків, але вже без цивільних. Вони вимагали від нас прийняти присягу так званої ДНР та перейти на їхню сторону, погрожуючи штурмувати військову частину. Наш командир, який виходив на перемовини, твердо відповів – «Присягу не зрадимо!» Відтоді ми почали укріплювати оборонні спорудження, готуючись до нападу, − пригадує Денис Богатир. – Уже наступної доби ми помітили два автомобілі, які зупинилися посеред дороги на віддалені у кілометр від дивізіону. З машини вивантажили 82-мм міномет і почали бити по радіолокаційних станціях, які стояли на височинах. Відповісти ми нічим не могли, адже не мали важкого озброєння. Це був перший обстріл нашої частини.
Т-64 на підсилення
Наступний тиждень обстрілів чи спроб штурму українських військових противник не робив. Командир дивізіону зміг зв’язатися з командуванням полку спецпризначенців, які на той час закріпилися в ДАПі. Вони допомогли зенітникам поповнити боєприпаси та передали на підсилення відбитий у противника Т-64.
– Спецпризначенці та десантники, які поруч тримали оборону в аеропорту, передали нам Т-64. Екіпаж прийшлося формувати власними силами. У частині знайшовся контрактник, який мав досвід експлуатації БМП, він за добу зміг опанувати керуванням танком. Також до екіпажу увійшли два офіцери-зенітники, які раніше танк бачили лише зі сторони, − усміхається хлопець. – Але усі розуміли, що, окрім кількох «зеушок» і гранатометів, наразі ми не маємо нічого, аби протиставити ворогу. Тому військові швидко опанували танк і надалі неодноразово успішно вели з нього вогонь по ворогу. Мені також довелося опанувати справу гранатометника.
Перші «Гради»
Навколишні населені пункти перебували під контролем противника. Більшість обстрілів по військовій частині велися з району шахти Бутівка. Ворог переважно застосовував АГСи, а з часом почав все частіше використовувати 82-мм та 120-мм міномети.
– Ми щоденно намагалися покращити свої укриття, аби уберегтися від постійних обстрілів. Нам дуже допомагали бункери, які були в нашій частині. Однак найближчий знаходився в 100 метрах від моєї вогневої позиції «КПП-1». А тому разом із товаришем укріпляли своє невелике укриття, яке було безпосередньо на нашій позиції. Важкі міни не витримає, але від осколків убереже, − розповідає Денис. – Пам’ятаю, як отримали інформацію, що ворог планує застосувати по нас «Гради». Мій товариш ще здивувався: «Хто ж буде стріляти з «Градів» по строковиках?» Але вже наступного дня ворог із району Спартака випустив пів касети по ДАПу, а решту по нашій частині. Нам тоді дуже пощастило, що противник трохи схибив і більшість смертоносних ракет лягли зовсім поруч з частиною. Після цього обстрілу ми зрозуміли, що по нас будуть застосовувати усе озброєння…
Нескорений «Зеніт»
За час чотиримісячної оборони військової частини один військовослужбовець загинув та ще один дістав поранення. Нечисельному особовому складу зенітників, перебуваючи в оточенні, вдалося утримати натиск ворога і не здати ключову позицію.
І лише коли більшість навколишніх населених пунктів перейшли під контроль наших військ, виснажених, але непереможених захисників повітряного простору змінив зведений загін «Дика качка». Нині цей військовий об’єкт відомий як опорний пункт «Зеніт».
Під час тих подій Денис підписав контракт, отримав сержантське звання. Надалі він виконував бойові завдання поряд із Волновахою. Півтора року він провів у районі АТО, потім, за порадою свого командира, поступив на факультет зенітних ракетних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Наразі юнак проходить військове стажування в зенітному ракетному дивізіоні поблизу Харкова. Після повернення до вишу Денис отримає омріяні офіцерські погони та продовжить службу на офіцерській посаді в зенітних ракетних військах.
