Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
«Фіна» до війська працювала в місцевому самоврядуванні, а на фронті стала бойовою медикинею й ходила на штурми за Дніпро.
Її історію розповіли у 1-му окремому штурмовому полку імені Дмитра Коцюбайла.
До служби «Фіна» працювала у Хмельницькій обласній раді, а згодом — у Чорноострівській громаді, де займалася питаннями цивільного захисту.
Про військо, каже, думала ще з 2014 року, але тоді мала малолітню дитину. Після початку повномасштабного вторгнення до війська пішов її зять, а згодом рішення служити ухвалили й вона з чоловіком.
Перед цим «Фіна» спеціально взяла відпустку й пройшла курси тактичної медицини.
«Мені головне було потрапити. Я була готова йти звичайним стрільцем», — згадує вона.
До війська її взяли бойовою медикинею. Але залишатися лише позаду штурмових груп вона не хотіла — на один із перших штурмів сама напросилася до командира.
У групі було 16 військових. «Фіна» мала триматися всередині колони, але постійно намагалася бути ближче до тих, хто йшов попереду.
Причина була проста: саме перші бійці найчастіше першими потрапляли під вогонь, а вона хотіла бути поруч, якщо комусь знадобиться допомога.
Навіть ліквідованих росіян медикиня розглядала не з цікавості. Вона намагалася зрозуміти, що робила б, якби подібне поранення отримав український боєць.
«У мене найбільший страх — що буде поранений, а я не зможу надати максимум того, що могла б для нього зробити».
Один вибухнув над люком, другий пробив борт: як «Лакі» відвів два FPV від піхоти на свій M113
Коли з’явився перший поранений, каже «Фіна», вона вже не розгубилася і змогла надати йому необхідну допомогу.
Один із найскладніших епізодів стався під час операції на Херсонщині, коли групі поставили завдання переправитися на лівий берег Дніпра.
Перед виходом запитали, хто вміє плавати. «Фіна» промовчала.
«Я ж нікому не розказувала про те, що плавати в принципі не вмію».
На лівий берег група дісталася човнами. Уже там військовослужбовці ССО, які працювали на островах, були здивовані, почувши серед штурмовиків жіночий голос.
Один із них, згадує «Фіна», спочатку скептично поставився до її присутності. Але під час виходу його побратим дістав поранення — і саме вона надавала йому допомогу.
Після цього військовий підійшов до неї й перепросив.
А от на зворотну дорогу «Фіна» підготувалася по-своєму. Не вміючи плавати, вона тягнула до човнів дві шестилітрові пляшки, розраховуючи, що у випадку обстрілу чи перекидання човна зможе хоча б триматися за них на воді.
Їх вона несла доти, доки командир не посадив її до човна й не наказав залишити імпровізований «рятувальний комплект».
Сьогодні «Фіна» очолює медичний пункт 1-го штурмового батальйону. Каже, що після всього пережитого головний пріоритет для неї не змінився — життя й здоров’я бійців.
«Поки моя країна в небезпеці, я по-іншому своє життя не бачу».
У полку вона також закликає долучатися військових медиків — за її словами, їх у бойових підрозділах дуже бракує.
«Ти мене не візьмеш»: «Морпіх» розповів, як у Шандриголовому впертого окупанта «переконав» лише термобар
