Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Група бійців 66-ї бригади зайшла в центр Шандриголового, зачистила підвал із трьома росіянами, а після цього опинилася під серією атак ворожих FPV.
Про один із найскладніших епізодів наступальної кампанії «Вівальді» розповіли у 66-й окремій механізованій бригаді імені князя Мстислава Хороброго.
Завдання отримала група військового на позивний «Морпіх» із 3-го механізованого батальйону «Fireflies».
Їм потрібно було зайти в центр Шандриголового, зачистити підвал колишнього будинку культури й закріпитися там.
У підвалі на той момент перебували троє російських військових.
Один із них, згадує «Морпіх», назвався старшим лейтенантом і заявив, що воює з 2022 року та здаватися не збирається.
«Я йому кажу: хлопчик, я теж воюю з 22-го року, я теж не пальцем роблений, я — Морпіх. Виходь, здавайся, село вже наше».
Спочатку українські військові закинули в підвал дві гранати. У відповідь росіянин відкрив вогонь з автомата й знову відмовився виходити.
Тоді група застосувала термобаричний боєприпас.
«Не візьмемо тебе гранатою — візьмемо термобаром», — пригадує «Морпіх».
Після зачистки підвалу група доповіла командиру й зайняла позицію. Але незабаром росіяни виявили українських військових.
Перший FPV влучив неподалік входу до підвалу. «Морпіх» дістав поранення. За його словами, майже одразу почали прилітати наступні дрони.
«Друга залітає, третя, четверта, п’ята. Ми вже розуміли: якщо залишимося там — не виживемо».
Група вирвалася з підвалу й почала рухатися вулицями Шандриголового. За військовими одночасно ганялися по кілька FPV.
«Морпіх» каже, що частину дронів вдалося збити, але після ще одного влучання він дістав значно тяжче поранення — уламками пошкодило плече.
Увесь цей час групу по рації вів командир батальйону.
Він підказував маршрут, підбадьорював військових і координував допомогу. За словами «Морпіха», у певний момент по ворожих FPV почали працювати дрони-перехоплювачі, що дало групі можливість продовжити рух.
«„Морпіх, давай, ти живий, ти маєш дійти. Далі я вас витягну“. Якби він нас так не підбадьорював — не знаю, може, ми там і залишилися б», — згадує військовий.
Попри поранення, «Морпіх» разом із побратимами зміг вийти.
Сам він після цього говорить про 66-ту бригаду коротко:
«Я 66-ю горджуся. Я радий, що сюди перевівся. Не жалкую ні краплі».
