Скористатися можливістю закликав майор Юрій на позивний «Вчитель» із 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта. Також офіцер розповів,…
Героя України В’ячеслава Шимчука на позивний «Дід» рідні, друзі та побратими пам’ятають як чуйну людину, яка завжди знаходила змогу подбати про інших.
Він підтримував бійців у скрутні хвилини, допомагав людям і тваринам, а вагітній кішці, що прибилася до взводу, облаштував місце, щоб вона могла спокійно народити кошенят. На одній із позицій він раз у раз згадував місцеву бабу Любу — шукав її, аби провідати, підбадьорити та привезти якийсь український гостинець.
А ще побратими згадують, як наполегливо він навчав їх під час тренувань, і досі вдячні за здобуті навички, що згодом не раз рятували життя. Найбільше уваги «Дід» приділяв тому, що знав бездоганно, — орієнтуванню на місцевості, адже був майстром спорту України зі спортивного орієнтування.
Відео про В’ячеслава Шимчука в меморіальному проєкті «Хартія. Пам’ять»
В’ячеслав Шимчук народився 11 листопада 1973 року в Харкові. Здобував освіту в харківській школі № 73 у Немишлянському районі — нині це ліцей № 73, на фасаді якого через рік після загибелі «Діда» відкрили меморіальну дошку.
До війни він був майстром спорту України зі спортивного орієнтування та рогейну, входив до національної збірної команди і неодноразово представляв Харківщину й Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.
З початком широкомасштабного вторгнення В’ячеслав відразу звернувся до ТЦК, а коли отримав відмову через вік, став волонтерити і пройшов курси тактичної медицини. Невдовзі ж долучився до лав «Хартії», яка була тоді добровольчим формуванням.
Служив розвідником, воював у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найважчих боях за Бахмут, а згодом тримав оборону в Серебрянському лісі й на північних рубежах рідної Харківщини.
Спортивний досвід, знання й уміння В’ячеслава Шимчука стали дуже помічними під час бойових дій. Він навчав побратимів працювати з топографією й орієнтуватися на місцевості — проводив вишколи, передавав навички тактичного пересування та виживання в лісі.
Якось у Серебрянському лісі, коли вийшла з ладу GPS-навігація і довелося орієнтувалися виключно за картою, загін зміг вийти зі скрутного становища без втрат.
«Дід» особисто відбирав бійців у взвод спеціальної розвідки і наполегливо та суворо тренував їх, але саме ця його жорстка наука згодом неодноразово рятувала життя бійцям. Щоденні пробіжки по 5‒10 кілометрів у взводі були обов’язковими за будь-якої погоди.
Під час них В’ячеслав Шимчук загартовував витривалість бійців. «У спорті внутрішній стрижень має бути сталевим, а у розвідці — тим більше!» — часто повторював він.
Таким само вимогливим «Дід» був і до самого себе, й у свої майже 50 років міг вивести групу з восьми‒десяти бійців на 25-кілометровий марш, під час якого молодші за нього ледве встигали за темпом.
«Він фантастична людина, — згадував один із побратимів. — Я завжди дивувався, що в 50 років людина може бути таким живчиком».
Під час боїв В’ячеслав Шимчук неодноразово виявляв кмітливість й особисту відвагу, ведучи бій та знищуючи противника, що переважав. Так, у грудні 2023 року в Серебрянському лісі він помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу, яка встановлювала міни на дорозі.
Вогнем із ручного протитанкового гранатомета він уразив шістьох загарбників, а згодом надав першу допомогу пораненому російському офіцеру та посприяв його евакуації до українських медиків.
У січні 2024 року розвідувальна група під керівництвом «Діда» успішно атакувала опорний пункт російських військ. Під час бою В’ячеслав знищив чотирьох окупантів, а його підлеглі захопили в полон ще шістьох. Також українські військові здобули тоді важливі карти з позначенням ворожих позицій.
У квітні 2024 року молодший сержант В’ячеслав Шимчук із гранатомета РПГ-22 підбив російську бойову машину піхоти, яка вела вогонь по українських позиціях.
26 липня 2024 року поблизу села Липці бойова група В’ячеслава Шимчука натрапила на російську диверсійно-розвідувальну групу. Зав’язався близький бій, який став для нього останнім.
Тоді, просуваючись через небезпечну лісосмугу, група бійців «Хартії» несподівано зіткнулася з ворогами, які рухалися назустріч. Прийняти бій довелося практично впритул, на дистанції близько семи метрів від противника.
Ворог відкрив кинджальний вогонь по «хартійцях», і боєць на позивний «Математик», який ішов у групі першим, дістав три кульові поранення. В’ячелав Шимчук у цьому бою загинув.
Указом Президента України від 26 лютого 2025 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові В’ячеславу Шимчуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
30 квітня 2025 року в Харківському ліцеї № 73, де навчався В’ячеслав Шимчук, відкрили меморіальну дошку Герою.
У травні 2025 року в Харкові зареєстрували петицію з пропозицією перейменувати провулок Аджарський, де мешкав В’ячеслав Шимчук, на провулок його імені.
Фото: 13-та бригада НГУ «Хартія», Спортивний комітет України, меморіальний проєкт «Янголи спорту», Радіо Хартія, Харківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
