Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Знищення логістики противника на оперативній глибині стає одним із ключових напрямів розвитку українських безпілотних спроможностей.
Міністерство оборони оголосило про масштабне розгортання програми «Логістичний локдаун», що має посилити системне ураження тилової інфраструктури ворога. Яку роль у цьому процесі відіграватимуть middle-strike дрони, чи готова українська індустрія до їх масового виробництва та які технології визначатимуть ефективність таких систем, в інтерв’ю розповіла комерційна директорка компанії-виробника безпілотних систем Вікторія Кульчицька.
Екосистемність та феномен middle-strike
— Як ви оцінюєте роль сегмента middle-strike в загальній архітектурі війни? Чи можна вважати ці БПЛА «сполучною ланкою», що перетворює розрізнені удари на системний тиск на ворога?
— Мідл-страйк — це окрема ланка, яка з’єднує тактичний фронт і стратегічну глибину. Є засоби, що працюють на лінії зіткнення, є діп-страйки, які працюють по стратегічних об’єктах, а мідл-страйк закриває глибину між ними. Зараз це приблизно від 30 до 200 км, а то й більше. Вони вражають склади пально-мастильних матеріалів, маршрути постачання, техніку, командні пункти — усе те, де з боку противника організовується логістика.
Роль мідл-страйку — не просто знищити окрему ціль, а створити постійний тиск на логістику ворога. Коли він не зможе нічого підвозити, ні боєприпасів, ні палива, це безпосередньо впливає на інтенсивність його штурмів. Тому місце мідл-страйку в цій війні сьогодні є критично важливим, бо він здатен змінити загальний перебіг бойових дій.
— Чому про мідл-страйки так активно заговорили саме тепер, адже тиск на логістику ворога був актуальний і раніше?
— Мені здається, тут зійшлося кілька чинників. По-перше, конфігурація бою змінюється чи не щомісяця: зони контактного зіткнення розширюються, відбувається передислокація противника та його сил, і нам доводиться працювати з новими підходами.
Ми робимо це швидко, але водночас створюємо нові продукти. З іншого боку, держава має нам у цьому допомагати, тож це багатостороння робота. По-друге, усе залежить від темпу, з яким змінюється ситуація на полі бою.
І не менш важлива наша готовність розробляти такі системи й уміння їх масштабувати: мідл-страйк сегмент — це переважно літаки, а це не той засіб, який можна зробити швидко й просто.
Тут обов’язково потрібно вибрати технологію і зрозуміти, скільки одиниць ти можеш прогнозовано виробляти за місяць, а потім і за рік. Усе це накопичувалося поступово, і ситуація на полі бою склалася так, що такі рішення стали критично необхідними. Мені здається, змінилася наша тактика і стратегія, а коли змінюються стратегії, змінюються й продукти, здатні тактично впливати вже на стратегічному рівні.
— Програма Міноборони «Логістичний локдаун» передбачає виснаження ворога в оперативній глибині, а її перший етап, за даними Міноборони, включає 5 млрд грн на закупівлю мідл-страйк дронів для підрозділів. Яку частку цього «локдауну» фізично беруть на себе дрони вашого класу і чи означає це більше замовлень для виробників?
— Мідл-страйк дрони точно є одним із ключових інструментів цього локдауну, бо працюють саме там, де зосереджується логістика ворога. Це ще не стратегічний тил, але напрямок не менш важливий для фронту.
Я б не говорила про частку у відсотках: ми не можемо її так визначити, це комплексна робота дуже багатьох сил і засобів. Але функціонально мідл-страйк бере на себе завдання постійного ураження оперативної логістики. Без систематичного ураження цих об’єктів ми не зможемо настільки сильно вибивати ворога із сильної позиції.
Для виробників мідл-страйків впровадження цієї програми означає, що замовлень точно буде більше. Але вони повинні бути прогнозованими, бо велику потребу неможливо закрити, якщо до неї не готуватися: потрібні налагоджені логістичні маршрути, перевірена компонентна база і платформа, яку можна просто масштабувати до більших обсягів.
— Лише за один з минулих місяців, за даними Міноборони, було знищено 81 систему ППО в Криму за допомогою мідл-страйків. Як виснаження ППО ворога впливає на простір для маневру та виконання місій вашими дронами?
— Виходячи з нашої постійної комунікації з військовими, які надають нам своє бачення фронту (а саме вони можуть прокоментувати це найбільш достовірно), ми можемо сказати, що знищення ППО має дуже важливий накопичувальний ефект.
Розберемо, що означає ця 81 знищена система: це не просто ще одна ціль, а справді велика дірка в захисті ворога. І чим більше таких дірок, тим ширшим стає простір для маневру, де можна застосовувати інші засоби по інших цілях. Звісно, ворог адаптується, переміщує свої системи, тому наше завдання полягає не в одноразовому прориві, а в постійному виснаженні його захисту.
— Чи є в цій стратегії точка неповернення, після якої логістика ворога остаточно втрачає ефективність?
— Потрібно досягти такого накопичувального ефекту, щоб говорити про реальну зміну ситуації. У знищенні логістики точка неповернення настає тоді, коли зруйновано не один великий склад, а коли ворог уже не може стабільно планувати своє постачання. Якщо він не може його планувати, то ресурси, кинуті на передній фронт, не зможуть активно вести бойові дії проти нас.
Коли склади, маршрути, ремонтні зони й командні пункти постійно перебувають під загрозою, логістика противника стає не лише повільнішою, а й дорожчою та менш передбачуваною. Йому потрібні інші підходи для розосередження засобів в оперативній глибині, а це займає значно більше часу.
Відповідно, штурмові групи отримують менше ресурсів на передовій і отримують їх із затримкою та в гіршій якості. Саме в цьому й полягає сенс локдауну: коли ефект стає накопичувальним, це вже не просто удар, а системне обмеження здатності ворога вести наступальні дії. І тоді перевага переходить до нас.
Трансформація інженерії та фідбек
— Який вигляд має ваш цикл «фідбек від військових — зміна архітектури»? Наведіть приклад, як один конкретний запит від оператора кардинально змінив конструкцію чи ПЗ ваших БПЛА.
— Для нас фідбек — це базова річ, яку ми закладаємо в архітектуру всіх своїх рішень. Це не чиясь окрема думка, а частина великого інженерного циклу. Ми переконані, що продукт не може розроблятися в повній ізоляції від поля бою. Інакше складно уявити, як кінцевий користувач знайде йому застосування.
Цей цикл відбувається так: спочатку демонстрація або тестування на полі бою, потім фідбек від оператора, далі технічна команда аналізує: де потрібно змінити конструкцію, комплектацію виробу чи сценарій застосування. Потім повторне застосування. І лише після цього ми запускаємо продукт у серію.
Наприклад, по нашому крилу оператори дуже часто дають практичний фідбек щодо запуску платформи: літак — це інший тип техніки, ніж коптер, він запускається за допомогою катапульти або іншого спорядження. Військові дають нам розуміння того, що зручно для екіпажу, що демаскує позицію, які елементи варто спростити. І іноді один такий коментар змінює не якийсь окремий гвинтик, а всю логіку використання продукту.
Конкретний приклад: ми почали розробку наших тактичних дронів: продуктів типу FPV та бомбера, але з часом, саме завдяки відгуку військових і державних структур, з якими ми постійно комунікували, та аналізу ринку, зрозуміли, що варто разраховувати вже на більшу дистанцію. Тоді ми спроєктували новий дрон типу «крило», який має більший радіус дії.
— Сьогодні ключове протистояння на полі бою розгортається в площині радіоелектронної боротьби. Наскільки ваші платформи готові до виконання автономних місій в умовах повного придушення зв’язку та GPS?
— Повна автономність — це напрям, у якому рухається весь ринок, але варто бути чесними: не існує чарівної палички чи єдиної технології, яка це вирішує. Якби було так просто, ворог не вигадував би постійно нових способів глушити зв’язок і не пускати нас на території, де він дислокується, так само було б і з нашого боку.
Ми рухаємося в бік більшої автономності з кожним продуктом. Втім, автономна місія в умовах відсутності GPS — це не одна функція, а комплекс: навігація, алгоритми, різні сценарії застосування, переключення між частотами. Велику роль тут відіграє і сам оператор, який знає місцевість, може запланувати маршрут і розуміє, як його обійти.
— Наскільки критичною сьогодні є можливість запуску БПЛА з мобільних платформ, що швидко змінюють позицію? Як ви проєктуєте системи, щоб мінімізувати демаскування екіпажу?
— Безпека екіпажу критична в будь-якому випадку, бо людське життя для нас — найбільша цінність. У сучасній війні позиція оператора може бути виявлена дуже швидко, тож час перебування на місці, демаскування і вся логістика запуску мають величезне значення.
Ми дивимося на БПЛА не просто як на літак, а як на систему, яку потрібно розгорнути: це і платформа, і наземна станція управління, і власне система запуску. Усе це потребує підготовки і розуміння часу розгортання. Чим менше екіпажу доводиться робити вручну, тим швидше він може покинути точку дислокації — тим вищі шанси зберегти йому життя.
Саме тому ми детально продумуємо, як відбувається запуск нашого «крила»: нині систему можна згорнути буквально в рюкзак, і завдяки цьому хлопці витрачають набагато менше часу на розгортання, а виявити їх стає значно складніше.
Деталі самого рішення ми не розголошуємо, бо це безпосередньо впливає на безпеку екіпажів, але це те, що кожен виробник ОПК повинен враховувати під час проєктування більших систем, які потребують розгортання, згортання і подальшої передислокації.
Економіка та глобальний DefTech
— Міноборони заявило про п’ятикратне зростання держзамовлень на мідлстрайк-дрони. Як ви адаптуєтесь до таких обсягів, не втрачаючи якості та темпів розробки?
— Масштабування — головний виклик не лише для нашої компанії, а й для всієї індустрії. Ми підходимо до цього за європейським підходом: перед розробкою будь-якого продукту аналізуємо ринок компонентів і технологію, яку будемо використовувати для виготовлення, бо це безпосередньо впливає на серійність і масштабування — те, що потрібно фронту. Якщо продукт випускається в лімітованій кількості, він не створює повторюваного масового ефекту і не приносить результату.
Але масштабування не означає робити більше за будь-яку ціну: для нас, як представника ОПК, якість — це питання життя людей і результату місії, яку вони мають виконати. Тому потрібно будувати виробництво як систему: контроль якості, документація, постійна повторюваність тестувань, перевірка всіх постачальників, наявність «плану Б», вибудована сервісна підтримка і швидкий збір фідбеку з фронту. Лише після цього можна проходити цикл знову.
Якщо контрактування буде прогнозованим і своєчасним (а за перші місяці 2026 року, за даними Міноборони, контрактів на мідл-страйки було укладено в п’ять разів більше, ніж за весь 2025 рік), це означає, що індустрія готова до такої швидкості масштабування.
— Інвестиції партнерів, наприклад, Німеччини та Норвегії, у спільне виробництво з Україною — це про гроші чи про доступ до технологій?
— Це залежить від того, як саме оформлені правила спільних підприємств: експорт частково закритий, є кілька варіантів, коли продукцію можна виробляти за кордоном, але постачати в Україну, — і саме за цими правилами індустрія сьогодні регулюється.
Інвестиції партнерів точно не лише про гроші: це доступ до виробничих потужностей для українських компаній, доступ до їхніх стандартів, сертифікацій і міжнародних ланцюгів постачання.
А українська сторона приносить те, чого немає більше ніде у світі: бойовий досвід у реальному, швидкозмінному середовищі. Усі вже давно зрозуміли, що це надзвичайно цінна інтелектуальна власність. Але це не просто креслення, це розуміння того, що реально працює у війні майбутнього.
— Як ви бачите майбутнє українського DefTech? Чи станемо ми «збройовим хабом» Європи і що сьогодні потрібно українським виробникам, окрім контрактів, щоб вийти на рівень глобальних гравців, які не просто продають залізо, а задають тренди?
— Я, як будь-який представник ОПК, вірю, що Україна повинна стати не просто збройовим хабом, а центром бойової інженерії. І це не сліпа віра, а переконання, що базується на фактах, з якими ми стикаємося щодня. Західні оборонні компанії дуже сильні в масштабуванні, у власних стандартах і капіталі, заперечувати це немає сенсу. Українські компанії натомість сильні тим, що можуть пройти шлях від фідбеку військового до зміни продукту надзвичайно швидко.
Тому, на мою думку, нам потрібна середня найкраща модель: поєднати українську швидкість і бойовий досвід зі стандартами та виробничим масштабуванням Заходу. Тоді ми справді зможемо стати центром для побудови архітектури безпеки всієї Європи, тим більше що вимоги до продуктів на нашому ринку вже значно вищі, ніж деінде.
Але щоб стати головними гравцями, нам не варто говорити лише про горизонти планування, доступ до капіталу чи серійне виробництво. Ми повинні продавати й виробляти не просто залізо, ми маємо продавати системи: розумні екосистеми, де дрон перестає існувати як окрема одиниця, а інтегрується з іншими продуктами.
Це побудова платформ, це програмне забезпечення, це постійне оновлення й інтеграція у велику складну архітектуру війни. Саме тут і створюється справжня вартість продукту. Український ринок уже перестає бути просто про залізо, яке колись збирали в гаражах, тепер це про софтверні розробки, які покращують дрони, про інтелектуальний вклад українців у продукти, які ми створюємо.
Фокус на майбутнє
— Якщо зазирнути на рік вперед, якою ви бачите еволюцію українських БПЛА середньої дальності? Яку «технологічну перемогу» ми маємо здобути у 2026 році?
— Базуючись лише на даних, які маємо зараз, я вважаю, що першим важливим чинником буде справді велика серійність виробів у наступному році, бо для цього потрібна шалена підготовка.
Другий критичний чинник — автономність систем: чим вони автономніші, тим унікальнішими стають і тим більше місій можуть виконати. І третій чинник — стійкість до РЕБ, яку потрібно вдосконалювати постійно, бо рішення, що працює сьогодні, не гарантовано працюватиме за пів року, ворог адаптується. Автономність, стійкість до РЕБ і серійність — три чинники, які дозволять мідл-страйкам справді створити прорив.
А технологічна перемога у 2026 році для нас — це продукти середньої дальності, які можуть масово, стабільно й прогнозовано працювати в умовах цієї війни. Це не один вдалий запуск і не один хороший прототип, це цілі системи, які повинні швидко масштабуватися й так само швидко оновлюватися, бо ми не можемо дозволити собі розробити дрон сьогодні, який лишиться тим самим дроном через рік. І тільки тоді він зможе постійно, прогнозовано й повторювано створювати тиск на логістику ворога, а саме цей тиск здатен змінити перебіг війни.
