Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
Анастасія Долайчук приєдналася до лав Сил оборони в травні 2025-го, підписала річний контракт. Відслуживши рік на Сумщині, отримала заслужене звільнення із ЗСУ.
«Я пішла у військо, бо не могла сидіти склавши руки. Хоча б готувати їжу — але все одно хотілося допомагати хлопцям. Я дуже хотіла піти раніше служити, але все не наважувалася, щось наче стримувало», — говорить вона про свою мотивацію приєднатися до війська.
Нині Анастасії — 23 роки. Родом зі Львівщини. У цивільному житті працювала в пекарні: спочатку помічником пекаря, згодом — касиром.
Своє місце у війську шукала серед вакансій на Robota.ua.
«Вразило, що там багато різних вакансій, на будь-який смак, у війську треба багато професій із життя цивільного. Так і я знайшла вакансію військового кухаря в 63-му батальйоні 103-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ… Я залишила свої дані для зворотного зв’язку — пам’ятаю, як на співбесіді мене запитували: „Ви ж розумієте, що там стріляють?“. Я відповідала, що розумію».
Далі були ВЛК, підписання контракту, БЗВП.
«На полігоні було дуже важко… Інструктори казали, що вперше бачать дівчат, які приходять за контрактом… Власне, вже на БЗВП я усвідомила, що я — в армії. Все відбувалося дуже швидко».
Після базової загальної військової підготовки Анастасія разом із батальйоном вирушила виконувати бойові завдання на Сумщину, неподалік державного кордону.
«Готували переважно домашні страви з тих продуктів, які нам видавали. І картопельку варили, і відбивні готували, салати різні… Помітила, що каші не всі військові люблять (усміхається). На перше найчастіше готували борщ, а ще хлопці дуже полюбили вершковий грибний суп… Так, спочатку було і важко, і нудно два відра картоплі почистити — але потім вже працювала „на автоматі“», — ділиться Анастасія.
Працювали без вихідних, 24/7, з перманентною втомою, постійно на ногах.
«Коли наближався час до завершення контракту, я підійшла до командира і запитала, коли писати рапорт… Так, побоювання були, що можуть не відпустити, бо ще не був підписаний закон… Але командир впевнено сказав писати рапорт. Десь за місяць прийшов наказ про звільнення із ЗСУ. Підписала обхідний лист», — переповідає деталі звільнення з військової служби Анастасія.
«Армія кардинально змінила мою думку до цивільного і військового життя. Війну доти я бачила лише на фото… Коли ж побачила вживу — то плакала. Військові поверталися з позицій неголені, худі та втомлені».
У найближчих планах в цивільному житті — хоча би місяць відпочити. Можливо, з’їздити у відпустку за кордон, адже минуле літо, пригадує Анастасія, провела на війні.
Що далі?..
«Я би повернулася… Зараз ще триває адаптація до мирного життя. Трохи незвично, бо тут спокійніше, нічого не літає. Ходжу, наче на голках… Але я би повернулася у військо».
Фото з особистого архіву Анастасії Долайчук
