Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога
Олександр Тимченко ціною власного життя врятував побратимів та під щільним обстрілом, маючи при собі лише стрілецьку зброю і гранати, знищив ворожу бронемашину й живу силу загарбників.
Він народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у Державній службі з надзвичайних ситуацій, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. У 22 роки Олександр отримав сержантське звання, понад рік обіймав посаду командира відділення. З лютого по квітень 2020 року виконував бойові завдання в зоні проведення операції Об’єднаних сил у районі Світлодарської дуги на Донеччині. Молодший сержант мав авторитет завдяки своїм лідерським якостям і був гідним прикладом для бійців. Завжди стриманий і доброзичливий — таким його пам’ятають командири та побратими.
23 лютого 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення Росії, оперативний резерв бригади, де служив Олександр, було терміново передислоковано на Луганщину. 24 лютого захисник долучився до відбиття ворожих атак в одному з найнебезпечніших районів зони ООС — на околицях Трьохізбенки. Молодший сержант виконував бойове завдання на спостережному посту та керував роботами з укріплення вогневих позицій, готуючись до відбиття ворожого наступу.
26 лютого захисник прийняв свій останній бій. Олександр очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника. Незабаром командування БТГр отримало від нього доповідь: велика колона ворожої бронетехніки з 16 танків Т-72 і кількох бронемашин наближалася до зруйнованого мосту через річку Сіверський Донець з боку окупованого Лимана на Донеччині. Ворог вів шквальний вогонь. Українські бійці почали відхід, намагаючись стримати наступ окупантів. Невдовзі за координатами, які Олександр передав командуванню, почала працювати українська артилерія. Група Тимченка також завдала ворогу втрат, відбиваючись гранатами та вогнем зі стрілецької зброї. Олександр зайняв вогневу позицію, даючи змогу побратимам зі свого відділення вийти з району ураження. Прикриваючи відхід побратимів, він чергами з автомата пробив колеса однієї з бойових машин і зупинив її, а потім влучно кинув гранату, підірвавши бронемашину з російською піхотою. Але чергова ворожа міна, що вибухнула поруч, завдала відважному воїну смертельних поранень. Олександру було 23 роки… У нього залишилися дружина та батьки.
За особисту мужність і самовіддані дії Указом Президента України від 28 лютого 2022 року молодшого сержанта Тимченка Олександра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.
Честь і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сайту АрміяInform та Фейсбук-сторінки ЗміївLive
За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
