У російських зведеннях село регулярно «дотискають», «зачищають» і навіть оголошують «повністю звільненим», однак лінія фронту тут майже не змінюється. Про ситуацію на напрямку розповів…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.
Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.
7 квітня 2026 року Президент України присвоїв 47-й окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені Семена Лощенка».
Семен Матвійович Лощенко (1893–1980) — підполковник армії Української Народної Республіки, командир сотні 1-го Українського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, наймолодший бойовий комбриг Армії УНР.
Син шахтаря, великого землевласника-господаря, який виростав в українській козацькій родині на межі з Донщиною. У 1905-1913 роках навчався в Луганську, в «Єкатерінінско-Алєксандровской» чоловічій гімназії, яку закінчив у 20 років. У 1914 році закінчив Костянтинівське артилерійське училище в Петербурзі. З початком Першої світової війни ця військова школа перейшла на прискорену програму підготовки, навчання замість трьох років тривало 6–8 місяців. Першу світову війну пройшов у складі 5-ї, 12-ї та 11-ї армій, штабс-капітаном у 121-му артдивізіоні, у складі піхотної дивізії з аналогічним номером.
Кадровий офіцер-артилерист із Луганщини Семен Лощенко був одним з тих перших, які в 1917 році вступили добровольцями до 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького. Задовго до Крут тлумив окупантів на Чернігівщині своїм імпровізованим «бронепотягом», що являв собою паротяг, платформу, укріплену мішками з піском, шпалами та бляхою, і був оснащений гарматою та кулеметом.
Семен Лощенко командував своїм бронепотягом і під час бою за станцію Крути. Його присутність і точний вогонь відіграли неабияку роль у бою.
Після Крут його гармати допомогли подавити повстання в столиці України.
Згодом Лощенко брав участь у прориві Болбочана на Крим, боронив із запорожцями Стародубщину, а опісля Харківщину. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід та бої. Громив ворогів там, де були найбільші бої. І завжди шукав нестандартні рішення.
Після поразки Визвольних змагань та інтернування перебував у Польщі, звідти виїхав до Чехословаччини, оселився у Братиславі, де став співзасновником місцевого «Товариства запорожців».
У 1930-х роках Семен Лощенко переїхав до Берліна та став активним прихильником гетьманського руху, але перед Другою світовою війною відійшов від активної політичної праці. У 1960-х Лощенко переїхав з дружиною Ольгою до Нюрнберга, де й проживав до останніх днів свого життя.
Віримо, що бригада імені крутянця Семена Лощенка підніме синьо-жовтий прапор у його рідному селі Іванівка неподалік Антрацита та встановить щоглу з українським стягом над Могилою Мечетною — найвищою точкою Донбасу.
