Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Загинув, коли рятував побратима.
На центральній вулиці селища Любар Житомирської області встановлений меморіал у пам’ять про перших шістьох земляків, які загинули під час АТО/ООС. Серед них — старший солдат Юрій Ковальчук, життя якого обірвалося у 24 роки.
Юрій народився 17 квітня 1991 року в селі Андрушки на Житомирщині, де закінчив місцеву школу. Друзі пам’ятають його веселу вдачу і згадують, що без нього на уроках було сумно. Хлопець із дитинства захоплювався футболом та грав за місцеву команду «Андрушки».
Згодом Юрій навчався в Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі, де здобув фах механіка. У студентські роки зустрів своє кохання.
— Якось поїхала до подружки в гості, і там познайомилася з Юрієм. Я не вірила в кохання з першого погляду, але коли зустріла Юру, зрозуміла, що воно існує. Він був веселим, енергійним, відважним і красивим. Ми обоє навчалися в Житомирі, тож одразу почали зустрічатися. Ті майже п’ять років були для нас найщасливішими, бо у подружньому житті нам судилося прожити дуже мало часу, — згадує дружина воїна Марина.
Після коледжу Юрій проходив строкову службу, а потім працював на цукровому заводі. У 2014 році пара одружилася, невдовзі в сім’ї народився син.
— Він був дуже щасливим, що в нас народився син, і мріяв про ще одного. Коли дитині виповнилося сім місяців, Юра отримав повістку та пішов на війну. Я дуже хвилювалася, а він сказав: «Хто, як не я?», — говорить Марина.
Чоловік служив водієм-механіком у 17-му окремому мотопіхотному батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Про війну рідним не розповідав. Щоправда, якось поділився, що сконструював бойову машину «Ластівка». Склав її з двох різних машин — і вона попрацювала на користь українських захисників.
У ніч із 22 на 23 липня 2015 року «Малий» дістав важкі мінно-вибухові травми поблизу села Шуми на Донеччині, рятуючи побратима, якому вдалося вижити. Сім днів він пробув у комі, а 29 липня Юрія не стало.
За словами Марини, у реанімаційному відділенні вона та мама Юрія тримали його за руки і саме в той момент зупинилося серце воїна.
На прощання з військовим приїхав побратим, якого він урятував. Чоловік всю ніч просидів над труною Юрія.
Старшого солдата Юрія Ковальчука поховали в його рідному селі. Тоді він був першим загиблим на війні з Андрушків. На честь Героя там перейменували вулицю, на якій він жив, а в школі, де навчався, встановили пам’ятну дошку. Посмертно боєць нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
— Коли Юра загинув, я втратила сенс життя, але трималася за сина. Маленький Артьом (саме так у свідоцтві про народження записаний) знає про тата з фотографій, відео та розповідей. Був період, коли син бачив чоловіків у військовій формі і просив, аби я підійшла з ним до них запитати, можливо, вони знають його тата і зможуть щось про нього розповісти, — розповідає Марина.
Артьом дуже схожий на тата, а ще успадкував від нього любов до футболу. Хлопець бере участь у турнірах пам’яті Юрія Ковальчука, які щороку організовують в Андрушках його друзі.
— У моєму серці живуть дві любові. Різні, несхожі, але однаково справжні. Я двічі кохала. По-справжньому та глибоко. І двічі війна забрала в мене тих, з ким хотіла прожити життя. Двічі я прощалася не просто з чоловіками, а з частиною себе. Коли в моєму житті з’явилася нова сім’я, вона не стерла минулого, бо любов не ділиться і не зникає. У моєму серці вистачило місця і для пам’яті, і для нового життя, але зараз воно розбите двічі, — каже Марина.
У 2019 році вона зустріла Якова Сідлецького, з яким невдовзі створила сім’ю. У них народилося двоє синів. Чоловік став на захист України з перших днів повномасштабної війни та загинув 23 лютого 2024 року, а Марина вдруге стала вдовою.
— Деколи мені здається, що я змирилася із цими двома втратами, але щойно настають пам’ятні дати — дні народження, річниці весілля, дні загибелі, розумію, що ні. Скільки б не минулого часу, пам’ять про Юру та Якова буде живою, — каже Марина.
Вічна слава і шана Герою!
Фото надала Марина Сідлецька
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
