Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Сьогодні російська пропаганда намагається подати 9 травня як «свято», яке нібито безперервно й урочисто відзначалося ще з 1945 року.
Однак історичні факти говорять про інше: упродовж майже двадцяти років після завершення Другої світової війни це свято в СРСР не мало того значення, яке йому почали надавати пізніше.
Ця обставина важлива не лише для істориків. Вона допомагає зрозуміти, як саме формувалася радянська, а згодом і російська політика пам’яті — і чому сучасна російська влада перетворила тему війни на один із головних інструментів пропаганди.
Чому після 1945 року було не до «свята»
8 травня 1945 року в Європі було оголошено про капітуляцію нацистської Німеччини. Через різницю в часі в Москві вже настало 9 травня, тому саме ця дата стала офіційним «днем перемоги» в СРСР.
У перші повоєнні роки святкування справді влаштовували. У 1945 році відбувся знаменитий «парад перемоги», а 9 травня було вихідним днем. Проте дуже швидко ставлення радянської влади змінилося — і вже у 1947 році 9 травня перестало бути неробочим днем. Масові урочистості фактично згорнули, а сама дата надовго відійшла на другий план.
Причин було кілька, і всі вони погано узгоджуються із сучасними міфами про «головне свято народу».
По-перше, після війни СРСР переживав масштабну гуманітарну та економічну катастрофу. Мільйони людей загинули, величезні території були зруйновані, промисловість і сільське господарство потребували відновлення. Керівництво на чолі зі Сталіним вимагало від суспільства максимальної мобілізації на відбудову держави. І в такій логіці пишні святкування вважалися недоречними.
По-друге, після війни додому повернулися мільйони ветеранів. Це були люди з бойовим досвідом, високим авторитетом і нерідко — з власним критичним поглядом на радянську систему.
Сталінський режим традиційно підозріло ставився до будь-яких незалежних суспільних груп. Саме тому фронтовики не стали окремою впливовою силою в політичному житті СРСР, а тема війни певний час не перетворювалася на центральний культ.
По-третє, культ Сталіна був важливіший за культ війни. Так, у пізньому сталінському СРСР головним елементом державної пропаганди була не пам’ять про народний подвиг, а возвеличення самого Сталіна.
Перемога у війні подавалася як доказ «геніальності» радянського керівництва. Саме тому влада не робила акценту на масовому народному вшануванні 9 травня.
Чому все змінилося у 1965 році та як кремль використовував культ «перемоги»
Ситуація кардинально змінилася вже за правління Леоніда Брежнєва.
У 1965 році, до 20-річчя перемоги, 9 травня знову зробили вихідним днем: почали проводити масштабні паради, відкривати меморіали, активно знімати військові фільми та формувати офіційний культ «великої вітчизняної війни».
Для радянської влади це було політично вигідно. Після смерті Сталіна та критики його репресій кремль потребував нового символу, який би об’єднував суспільство. Саме перемога у війні стала основою нової державної міфології.
Після розпаду СРСР сучасна росія не відмовилася від радянської моделі пам’яті — навпаки, зробила її ще агресивнішою.
За президентства володимира путіна тема перемоги у війні перетворилася на ключовий елемент державної ідеології. Паради, георгіївські стрічки, гасла про «можем повторить» і постійні спроби монополізувати перемогу стали частиною політичної пропаганди.
При цьому замовчується незручний факт: сам СРСР майже два десятиліття не робив 9 травня головним святом країни.
Але сучасна російська пропаганда намагається створити враження безперервної «священної традиції», яка нібито існувала завжди. Утім, факти свідчать: культ 9 травня був значною мірою штучно сформований лише у 1960-х роках, а пізніше — радикально посилений сучасною росією.
