Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Він усе життя прожив у Чехії. Ніколи не служив в армії та працював проєкт-менеджером в американській IT-компанії, а тепер він — оператор БПЛА в 128-й бригаді.
Історію бійця розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатськіої бригади.
У цивільному житті його роботою було організовувати програмістів і керувати проєктами.
Після початку повномасштабної війни чоловік почав шукати спосіб допомогти Україні.
«Було важко просто дивитися новини і нічого не робити. Я дуже переживав за Україну», — говорить він.
На початку 2023 року він почув на місцевій радіостанції про окопні свічки й вирішив зробити їх самостійно.
«Я подумав: це те, що я реально можу зробити. Почав виготовляти свічки в Чехії. Зробив приблизно дві тисячі й почав шукати спосіб передати їх військовим», — згадує він.
Через знайомих він зв’язався з військовослужбовцем Збройних Сил України, який воював на Харківському напрямку, і вирішив доставити допомогу особисто.
«Я взяв мікроавтобус, ми завантажили свічки і поїхали в Україну. Я тоді вперше побачив фронт. Побачив, як живуть солдати — у бліндажах під землею. І побачив багато зброї. Для мене це був шок», — розповідає боєць.
Військові, каже він, були дуже раді допомозі.
На його запитання, чим він може ще допомогти, бійці відповіли просто — машина.
Після цієї поїздки чоловік створив невелику волонтерську ініціативу й почав збирати гроші через інтернет.
«Люди почали донатити. За ці кошти ми купили автомобіль і антидронову рушницю», — каже він.
З часом до допомоги долучилося більше людей.
Чоловік пригадує, як один завод навіть подарував п’ять тисяч металевих чашок для свічок. У підсумку вдалося зробити понад 15 тисяч окопних свічок.
Для українського війська «Імпорт» зібрав допомогу на один мільйон двісті тисяч гривень, п’ятсот тисяч із яких — його особисті кошти.
Однак із кожною поїздкою на фронт повертатися до мирного життя ставало дедалі складніше.
«Кожного вечора я лягав спати у теплому ліжку і думав: зараз тисячі солдатів сплять у холодних бліндажах. І я питав себе — чому я тут, а вони там», — каже він.
Зрештою, чоловік вирішив приєднатися до української армії та почав готуватися.
«Я купив цивільний дрон, окуляри й почав тренуватися. Спочатку на симуляторах, потім на справжньому дроні», — пригадує він.
«Імпорт» узимку 2025 року підписав контракт із Збройними Силами України та обрав саме мотопіхотний батальйон 128-ї бригади, адже в ньому служить його товариш із позивним «Карабін», який володіє чеською мовою.
Свій позивний «Імпорт» отримав уже на фронті — випадково.
«Довгий час у мене не було позивного. Я служив із командиром, якого звали «Карабін».
По рації іноді запитували: «Це „Карабін“ чи той, що імпортований із Чехії», — жартує військовий.
Так і з’явився його позивний — «Імпорт».
Навесні 2025 року він приїхав на позиції операторів дронів. Ворожої техніки, яка штурмувала б наші позиції, тоді вже майже не було.
За його словами, з технікою навіть трохи простіше — вона велика, її видно здалеку.
А коли біжить один солдат — він маленький, ховається, маневрує, може залізти в кущі або в яму.
Для воїна критично не втратити ворога з поля зору.
«Якщо ворога проґавити, він може сховатися, а за тиждень-два знову з’явитися біля нашої піхоти. Наше завдання — передусім зупинити ворога. Не обов’язково одразу його знищити», — додає він.
Про свою участь у війні «Імпорт» не говорив родині, щоб ті не переживали за нього: «Друзі думають, що я волонтер. Вони не знають, що я на війні. Батьки не знають, сестра теж. Вони просто думають, що я допомагаю Україні», — підсумував він.
Як повідомляла АрміяInform, 18-річна студентка змінила навчання в університеті й роботу баристи на пульт FPV-дрона.
