«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Богдан з позивним «Маньяк» — звучить різко, але на фронті позивні з’являються з моментів, коли хтось робить трохи більше, ніж від нього очікують.
Історію бійця розповіли на сторінці 119-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
«Це було на Білогорівці. Вони почали кричати нам „здавайтесь“, а я взяв кулемет і вступив у контакт. Після бою пацани сміялися: що це у вас там за маньячелло з кулеметом бігав? Так і приклеїлося», — пригадує боєць.
На війні Богдан уже п’ятий рік. Ще до повномасштабного вторгнення він проходив строкову службу в Маріуполі. Саме там здобув перший бойовий досвід.
Каже, що тоді пощастило з підготовкою — інструктори з «Азову» навчали так, ніби готували до реальної війни. І ця війна справді прийшла.
Цивільне життя він майже не встиг відчути. Йому лише 26, і фактично рік після служби він побув «на гражданці», перш ніж почалося повномасштабне вторгнення.
За ці роки Богдан пройшов Білогорівку, Авдіївку, Красногорівку, Серебрянський ліс. Починав у піхоті.
Потім служив у роті вогневої підтримки. Згодом — у розвідці, де два роки літав на «Мавіках»: проводив аеророзвідку, коригував вогонь і працював зі скидами.
Сьогодні він у роті наземних роботизованих комплексів. Освоює нову техніку — наземні дрони, які виконують логістичні завдання, доставляють спорядження або допомагають евакуювати поранених там, де людині їхати вже занадто небезпечно.
Він переконаний: роботизовані системи — це важливий крок уперед, але вони не замінять солдата.
«Кусок землі, на якому немає піхоти, не вважається захопленим. Без людей нікуди», — каже він.
За роки війни Богдан бачив багато. Були бої, після яких доводилося евакуювати побратимів під дронами. Були моменти, коли FPV переслідував машину під час евакуації.
Одного разу дрон наздоганяв їх буквально на перехресті.
«Ми почали стріляти по ньому з автомата і дробовика. Він здетонував прямо поруч. Я дістав контузію, десять днів лежав у лікарні», — пригадує воїн.
Каже, що тепер почувається нормально, але додає це так, ніби не хоче робити із цього окрему історію. На війні подібні епізоди, на жаль, не рідкість.
Вдома на нього чекають наречена, мама, брат і сестри. Брат також служив, але через проблеми із серцем перевівся до батальйону забезпечення. Зв’язок із родиною намагається тримати щодня — якщо є така можливість.
Водночас із військовою службою Богдан навчається — підвищує кваліфікацію електроінженера. Каже, що знання зайвими не бувають.
Для тих, хто вагається, йти служити чи ні, у нього проста порада.
«Не треба думати тільки про те, що тебе можуть убити. Подумайте, що буде, якщо ворог прийде сюди», — сказав військовий.
Він не намагається переконувати красивими словами. Просто говорить те, що бачить щодня.
Як повідомляла АрміяInform, бійці з позивними «Гоблін» і «Базука» 120 днів тримали позицію.
