Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Боєць «Ведеха» — піхотинець. Шлях воїна обрав ще в юності, здобувши військову освіту, став до лав ЗСУ. На війні — від 2020 року.
Історію бійця розповіли на сторінці 33-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
«Перший бойовий досвід я мав у складі розвідувального взводу біля Троїцького на Луганщині. Нам повідомили: ворожа дрг наблизилася до однієї з наших позицій. Ми вийшли на пошуки противника, протоптали десять кілометрів. Противник пробував нас вибити за допомогою міномета та снайперів, але ми успішно сховалися в западині. Ворожих диверсантів виявили — і повернулися без втрат», — пригадує боєць.
Працювали невеликими групами. Робили все, щоб зашкодити ворогові.
«Це була цікава праця. Ходили в бік противника постійно. Проводили розвідку й мінування. Здійснювали диверсії. Виставляли українські прапори, щоб уразити противника морально — щоб він розумів, що ми є поруч, хоч він нас і не бачить», — каже «Ведеха».
Досвідченого розвідника «Ведеху» скерували на навчання до військової академії. А потім настав перший день повномасштабного вторгнення.
«Ми прокинулися в казармі на полігоні, почувши: почалося. Як людина з бойовим досвідом я був готовий до того, що невдовзі треба буде їхати й працювати. І от нас відправили на оборону львівського аеропорту — було ймовірно, що противник намагатиметься закинути туди свій десант», — розповідає він.
Потім боєць повернувся до навчання, достроково його закінчив — і поїхав на оборону Києва.
«Я потрапив до мобільної протитанкової групи. Мені, як командирові, сказали: іди, вибери собі бійців. Вибрав тридцятьох. Нам дали квадроцикли й повідомили: от район оборони — усі рубежі, де противник може спробувати прорватися на танках, треба контролювати. А в разі ворожого наступу — знищувати танки», — розповідає військовий.
Згодом боєць прийняв командування ротою. Вирушив до Майорського на Донеччині.
«Я радий тому, що маю бойовий досвід солдата. Тому мої бійці розуміли: я знаю, що роблю — і йшли за мною. Ми відбули в тій місцевості чотири місяці — і вийшли без жодного загиблого», — каже «Ведеха»
«Ведеха» керував боєм, особисто вивозив поранених. Зазнав кількох поранень і акубаротравм. Міг перевестися в тиловий підрозділ, але обрав службу в бойовій 33-й бригаді.
«Руки й ноги на місці — отже, можна воювати. Я пішов далі, щоб давати більше користі для України й нашої Перемоги. Опікуюся тепер бойовою підготовкою бійців перед виходом на позиції», — розповідає він.
Найголовнішою рисою командира «Ведеха» вважає впевненість у собі.
«Якщо командир не певен у своїх діях, то його люди це бачитимуть — і не будуть впевнені в тому, що саме їм треба робити. Якщо командир не має бойового досвіду, то з командуванням він погано поратиметься. Поки сам через те не пройдеш, нічого не зрозумієш. Усі рішення треба ухвалювати тільки на холодну голову — зауважити всі ризики і не робити нічого імпульсивно», — сказав командир.
Переконати бійців у їхніх власних силах — ще один важливий обов’язок командира.
«Майже всі люди спочатку бояться: як це ж — іти воювати. Перший раз страшно. Тому наводжу їм свій приклад. Кажу: хлопці, я коли йшов, теж боявся, мені так само було тяжко. Кажу: от у мене було отак, а я через це пройшов отак і отак. На своєму прикладі їм доводжу, зі свого життя — як і в яких ситуаціях ми діяли. Тоді люди починають адекватно працювати», — наголосив воїн.
Саме так — упевнено і з холодним розумом здобудемо Перемогу.
«Перемога для мене настане, коли мої діти будуть рости в безпеці, а я знатиму, що по них не летять ракети чи шахеди — і жоден росіянин не прийде їх убивати. Коли ми виб’ємо ворога, і він капітулює — усвідомить, що ми непереможні», — підсумував військовий.
Як повідомляла АрміяInform, воїн 36-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського з позивним «Історик» відверто розповів про свій бойовий досвід.
