Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ігор — водій зенітного ракетного комплексу зенітної ракетної Одеської бригади. Йому 26 років, але військового досвіду чоловікові не бракує.
Історію бійця оприлюднила на своїй сторінці 160-та зенітна ракетна Одеська бригада.
До лав бригади Ігор долучився у 2019 році: спочатку проходив строкову службу, згодом підписав контракт. У навчальному центрі здобув водійську категорію «С» та опанував необхідні навички для виконання бойових завдань. Із самого початку повномасштабного вторгнення рф він стоїть на захисті неба України.
«Незадовго до повномасштабної агресії наш підрозділ виконував бойові завдання на Донеччині. Не вірилося, що війна можлива, але ми були готові до всього. У перші ж дні вторгнення ворог намагався знищити наші позиції, і нам не раз доводилося евакуйовувати техніку з-під обстрілів», — пригадує боєць.
Як зазначає військовий, головним завданням підрозділу було знищення ворожих повітряних цілей.
«Коли вдавалося збити чергову ціль — літак, ракету чи вертоліт — відчували неймовірну радість, бо розуміли, що захищаємо наших людей і нашу землю», — сказав він.
Надалі підрозділ Ігоря виконував бойові завдання на інших напрямках, зокрема на рідній для нього Одещині. За цей час воїн став кваліфікованим фахівцем: пройшов навчання за кордоном, підвищив свою кваліфікацію та освоїв сучасну західну техніку.
Його обов’язки — підтримувати автомобіль у справному стані, забезпечувати своєчасний виїзд на позиції та підвезення озброєння.
«Машина — це частина бойової обслуги, і вона потребує відповідного ставлення. Мені завжди подобалося працювати з технікою. Нас навчили основ професії, але головний досвід здобувається на практиці. У бойовій обстановці швидко вчишся діяти: ремонт у польових умовах чи термінова евакуація — до всього треба бути готовим», — пояснює Ігор.
Його рідні дуже переживали за нього, особливо на початку повномасштабної війни, коли воїн тижнями не виходив на зв’язок. Але вони завжди підтримували й підтримують свого захисника.
«Буває важко і фізично, і морально, але я звик до навантажень і труднощів. Триматися мене мотивує моя родина. Рідні знають, що я захищаю нашу землю, що разом із побратимами стримую ворожі атаки заради мирного життя наших людей», — каже чоловік.
Як повідомляла АрміяInform, коли в медеваку критичний поранений, у неї вмикається аварійний режим: без паніки, дії доведені до автоматизму — робити все, щоб витягнути.
