Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Про штурм у Котлиному, що тривав понад 30 днів, він говорить спокійно та дуже буденно, ніби це просто робота, яку треба зробити добре.
Історію бійця розповіли на сторінці 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ДШВ ЗСУ.
Його позивний — «Дом». І його головне правило — тримати позицію.
На позицію він заходив старшим групи з трьох осіб. Завдання отримали ввечері, зранку вже були на точці. Зайшли, зачистили будинок, закріпилися. Пізніше до них відійшли ще двоє бійців — їхню точку накрили артилерією та FPV-дронами.
Щоденні спроби ворога зайти. Постійна напруга. Поруч лісосмуга й залізниця — відкриті підходи, де кожен рух видно і кожен рух — під прицілом.
За цей штурм «Дом» отримав відзнаку командувача ДШВ «За штурм» і патч, який мають одиниці. Коли його питають, що відчував тоді, він довго мовчить. Каже просто — зробив свою роботу.
Для нього ця нагорода — не про героїзм. Це про те, що витримав. Не розгубився. Не допустив паніки. Довів завдання до кінця.
Нині завдання інші, але не менш складні. Його робота — доїхати до позиції, розвантажитися або забрати поранених і повернутися назад. І зробити це так, щоб усі були живі.
Кожен виїзд — окрема історія. Інколи один на день. Інколи три. І ніколи не знаєш, який стане найважчим.
«Одного разу їхали за „трьохсотими“ зі сміжної роти. Дорога під щільним ураженням. Дрони працювали без пауз. Біля Покровська нас зустріли три FPV, на самій точці — ще шість і „Молнія“. Машину трусило від вибухових хвиль, але ми завантажили поранених і вивезли», — пригадує «Дом».
Він завжди говорить «ми». Бо екіпаж — це злагоджена команда, де кожен знає що робить.
Удома на нього чекають дружина і двоє синів. Старшому — сім, молодшому — три. Молодший народився вже під час війни. Його дитинство — це відеодзвінки й короткі розмови, коли зв’язок дозволяє.
Боєць каже, що найважче — не штурми. Найважче — бачити, як дитина росте через екран.
Йому хочеться просто зайти у свій будинок. Не на кілька днів між ротаціями. А повернутися по-справжньому. Обійняти дітей та побути поряд.
Як повідомляла АрміяInform, кожного дня дивившись новини, він зважував всі «за», і в один день до нього просто прийшло усвідомлення, що він має йти і виборювати свободу власними руками.
