Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ім’я людини, яка натиснула на гачок у ті перші години великої війни, тепер назавжди вписане у реєстр воєнних злочинців.
Це артем вікторович скворцов — офіцер російської армії, уродженець липецька, зареєстрований у нижньому новгороді, капітан, який служив у складі 96-я окрема розвідувальна бригада, підрозділу 1-ша танкова армія. Людина, якій здавалося, що хаос війни приховає його злочин.
Але війна давно навчила українців: зло треба називати поіменно.
Повне досьє на цього виродка оприлюднила Книга катів українського народу.
День, коли полоненого розстріляли впритул
24 лютого 2022 року. Охтирка ще тримає на собі перший удар вторгнення. Вулицею Танкістів Кантемирівців рухається колона розвідників зс рф. Кілька хвилин — і український підрозділ територіальної оборони відкриває вогонь. Два російські броньовані автомобілі опиняються під ударом та зупиняються біля АЗС.
Приблизно п’ятнадцять російських військових на чолі зі скворцовим тікають у лісопосадку. Там, серед дерев і сирого березневого повітря, вони займають позиції, напружено чекаючи на українських бійців.
І один з них таки прийшов.
Український військовослужбовець, мобілізований буквально напередодні, молодий чоловік у цивільному одязі, який ішов шукати ворожу групу, бо не зміг повернутися назад, поки знав, що десь там, у лісі, ворог.
За мить він натрапив на засідку.
Під прицілом автоматів він поклав зброю.
З цього моменту міжнародне право чітко визначає його статус: hors de combat, людина, яка вибула з бою і має бути захищена відповідними міжнародними конвенціями.
Але міжнародні конвенції не мають для скворцова жодної ваги.
За версією слідства, він та ще один невстановлений російський військовий розстріляли українця на місці.
Злочин зафіксовано. І він має ім’я.
Коли злочинник знає, що його знайшли
10 лютого 2024 року Головне управління Нацполіції в Сумській області офіційно оголосило скворцову підозру за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України — порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним убивством, вчинене групою осіб.
Ця стаття — одна з найважчих. Її межа — довічне позбавлення волі. І тут важливо одне: правосуддя не забуває. Його кроки тихі, але вони невідворотні.
У світі, де кожна камера, кожен дрон, кожен свідок і кожен документ можуть стати доказом, навіть офіцер спецпідрозділу не може сховатися. Ні в липецьку. Ні в нижньому новгороді. Ні в окопах, ні за наказами.
Коли встановлено ім’я, дату народження, посаду, підрозділ, маршрут руху, обставини та час злочину — це вже не туман війни.
Це — юридичний факт, з якого починається дорога до суду.
Україна фіксує кожен злочин. І кожен злочинець знає, що це назавжди
Слідство триває. Встановлюють другого учасника страти. Свідчення збирають, докази аналізують.
Це — не помста. Це — право і закон, те, що відрізняє цивілізовану державу від загарбника. скворцов тепер — не просто офіцер.
Він — підозрюваний у воєнному злочині. І для таких людей у XXI столітті немає безпечного місця. Не тому, що хтось іде за ним. А тому, що правосуддя завжди приходить — рано чи пізно — і завжди офіційно.
Це не страх перед площиною помсти. Це страх перед неминучою відповідальністю, яка невідворотно наздоганяє кожного, хто натиснув на гачок, порушуючи закони людяності.
