Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
До війни — строкова служба в МНС, заробітки за кордоном, а коли почалося вторгнення — без вагань підписав контракт і став у стрій 104-ї бригади Сил ТрО ЗСУ.
Його історію оприлюднили на сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
Свій позивний «Німець» Андрій отримав не за походження.
«Хлопці самі придумали. Кажуть — коротко, чітко. А ще, мабуть, бо я мовчазний», — усміхається чоловік.
Спочатку він був звичайним піхотинцем, а вже згодом став бойовим медиком.
«Медиками не народжуються. Якось капітан дав мені стосик книжок і сказав: “Вчися. А тренуватись будеш на тих, хто в палаті”. Так усе й почалось», — пригадує Андрій.
На Донеччині він пройшов усе — вогонь, евакуації, втрати.
«Є речі, які не хочеться згадувати. Коли витягуєш побратима — спаленого, з розірваним тілом. Це не забувається. Але я завжди витягував своїх. Жодного не залишили», — каже «Німець».
Між боями боєць рятував не лише людей — навіть котів. Одному лапку зашив. Потім кіт пішов — значить, одужав.
Війна залишає шрами — не лише на тілі, а й у душі. Кожен несе свій тягар мовчки, але продовжує стояти, бо знає — за спиною побратими.
За словами Андрія, він старається триматись. Бо мусить. Хлопці на нього розраховують. Каже, що побратими стали ближчими за рідних.
«У цивільному житті друзі не завжди прийдуть на допомогу. А тут — завжди. Ми разом виживали, разом і стоїмо. Побратим — це той, кому можеш довірити життя», — сказав медик.
Удома «Німця» чекають дружина та 12-річна донька.
«Вона знає, де я. Коли приїжджаю, не відпускаю з рук. А коли їду — не проводжає. Так легше», — підсумував Андрій.
Як повідомляла АрміяInform, до великої війни «Райвен» не мав стосунку до армії — працював водієм зерновоза.
