Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
«Сова» неодноразово добровільно приходив до ТЦК та СП, щоразу з надією почути слово «так». Проте протягом тривалого часу отримував відмову через стан здоров'я.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри.
Олександр родом із селища міського типу Гребінки на Київщині. Бажання служити в чоловіка з’явилося давно. Це було не емоційне рішення, не реакція на обставини, а внутрішня потреба бути корисним і стати на захист України.
Він здійснив майже десяток спроб, не знімаючи із себе відповідальності, бо знав: коли триває війна, справжній чоловік осторонь залишатися не має права.
«Я розумів, що відбувається в країні, вважав і вважаю, що маю бути там, де можу її захищати. Хотів стати до строю, бути корисним, взяти на себе відповідальність. Але тоді мене не брали», — згадує він.
Згодом йому все ж вдалося вступити до лав Збройних Сил України, і це рішення він називає єдино правильним.
«Сова» проходив базову загальновійськову підготовку в одному з навчальних центрів ЗСУ. Після чого потрапив до 152-ї бригади.
Сьогодні ж він проходить додаткову підготовку на базі бригади.
«Мені цікаво. В бригаді фахові військові з реальним бойовим досвідом, які не обмежуються сухою теорією. Вони пояснюють просто і чітко, показують на практиці й навчають так, щоб розуміли, що кожна дія має сенс у реальних бойових умовах. Для мене тут багато речей стали зрозумілими по-справжньому», — каже Олександр.
Свою мотивацію він пов’язує насамперед із сином. Сину Олександра Матвію — 11 років. Чоловік каже, що дуже сумує за спільно-проведеним часом із сином і простими речами, які тепер стали розкішшю. Хотів би бути поруч частіше, бачити, як син росте і дорослішає. Але саме це й тримає його в строю.
«Я тут заради нього. Хочу, щоб мій син ріс без війни, без страху і вибухів. Щоб у нього було нормальне дитинство і майбутнє. Я дуже сумую за ним, але знаю: якщо зараз не вистояти, потім може не бути куди повертатися», — каже «Сова».
Додає, що коли бачить усе беззаконня, яке вчиняють росіяни на території України, в ньому прокидається звір.
«Усвідомлюю, що це війна, може трапитися будь-що. Але я, як справжній чоловік, маю відстояти право своєї родини жити у вільній країні. Насправді сильно сумую не лише за синочком, а й за мамою, молодшим братом. Спілкуюся з ними нечасто свідомо, аби вони менше хвилювалися», — розповідає чоловік.
Після запитання про плани на майбутнє Олександр на мить замовкає. Не говорить про плани чи далекі горизонти. Його думки давно зосереджені в одному напрямку. У цьому майбутньому немає завуальованих бажань, лише те, заради чого він тримається сьогодні.
«Я хочу, щоб мій син знав: його тато не відвернувся, коли було важко. Щоб він ріс із розумінням, що свобода не дається просто так і що за неї інколи доводиться боротися. Мені важливо, щоб він міг колись сказати: мій батько зробив усе, що міг, аби я жив у вільній країні. Саме заради цього я тут», — підсумовує чоловік.
Як повідомляла АрміяInform, водій радіолокаційної станції на позивний «Фіксик» розповів, що найголовніше в його роботі.
